Жінка абсурду в романі Володимира Даниленка
«Маски Діани Стогодюк»

  Після появи першої книжки Володимира Даниленка «Місто Тіровиван», у якій він зобразив світ, перевернутий догори ногами, про нього почали писати як про представника екзистенціалізму. Ця філософія відчутна в повісті «Усипальня для тарганів», романах «Кохання в стилі бароко», «Клітка для вивільги», «Клуб „Старий Пегас“» та оповіданнях, що увійшли до книжок «Сон із дзьоба стрижа» і «Грози над Туровцем».
У новому романі «Маски Діани Стогодюк» автор знову повертається до екзистенціалізму. В інтернеті з’явилися рецензії на цей роман, у яких вся увага зосереджена на психопатології Діани Стогодюк, але саме вона є героїнею екзистенційного роману. Власне, як і всі інші персонажі.
Характерною ознакою екзистенційного роману є апофеоз абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання і смерті. А вищою цінністю героя екзистенційного роману є свобода, яка постає проти традицій і моралі суспільства. В образі Діани Стогодюк сконцентровано всі риси екзистенціалізму. Через вроджену патологію, що передалася Діані та її молодшій сестрі Лії як генетичний спадок від баби, яка не визнає свого сина й обох онук, Діана  не має емпатії, не може нікого полюбити, тому нагадує Мерсо з повісті Альбера Камю «Сторонній». Але якщо Мерсо чесно виголошує свій маніфест свободи, то Діана бреше і маскує свою патологію, видаючи себе за загадкову жінку.  Не здатна ні до кого прив’язатися, вона безконечно заводить любовні стосунки з різними чоловіками, але на жодному не можу зупинитися.  І це перетворює її на жінку абсурду. Кожен її інтимний зв’язок – це розбите чоловіче серце. Людина абсурду в любовних стосунках – Дон Жуан, який теж не може зупинитися. Він живиться душевними муками зламаних ним жінок. Діана Стогодюк – Дон Жуан у спідниці, жінка, яка до останнього подиху буде втягувати у свої стосунки доступних їй чоловіків, психологічно калічити їх, одержуючи від цього насолоду. І це перетворюється на  сенс її життя.
Критики відзначають порожнечу Діани Стогодюк, цинізм і схильність до маніпуляцій, але варто абстрагуватися від моралі й подивитися на її поведінку з позицій екзистенціалізму, і тоді логіка цієї жінки стає простою і зрозумілою. Вона реалізує право на власну свободу відповідно до своєї нарцисичної натури. З позицій моралі вона огидна, навіть більше – це жінка-виродок, але при цьому вона – людина абсолютної свободи. Її поведінка ніби продиктована філософією Антоніо Менегетті, що розвінчує традиційні уявлення про жінку, сформовані на основі чоловічої логіки і прагматизму. Патологія Діани Стогодюк дозволяє показати жінку як джерело свободи в чистому вигляді. Вона просто хоче бути собою, не пристосовуючись до патріархальних традицій суспільства, які вимагають від жінки  продовження роду і обов’язкових сімейних стосунків. Стогодюк обирає свободу, а для досягнення цього права використовує чоловіків як інструмент і  ефективну технологію, імітуючи кохання.
Чоловіки, яких Діана втягує в свої стосунки, потрапляючи до неї в залежність, теж стають людьми абсурду. Вони добиваються любові жінки, яка через свою патологічну черствість на це не здатна. Це все одно що вимагати від дитини, що вродилася без рук, стати жонглером і виступати на арені цирку, розважаючи публіку. Тому кожен із чоловіків, ганяючись за Діаною, стає людиною абсурду. Всі вони нормальні, успішні, земні чоловіки, які не можуть зрозуміти логіку жінки іншої породи. Адже насправді Діана Стогодюк – жінка з вродженим генетичним дефектом, у яку природа не вклала душу. Вона схожа на біоробота, запрограмованого на полювання за чоловіками. Найбільшим її страхом є страх звикнути до чоловіка і потрапити до нього в емоційну залежність. Через цей страх вона не виходить заміж і зі своєю дорослою сестрою живе з батьками, не маючи власного дому.
Однією з ознак екзистенційного роману є розповідь від першої особи. У романі всі події викладені як розповіді шести чоловіків, втягнутих Діаною в любовні стосунки. А отже, «Маски Діани Стогодюк» є екзистенційним романом за всіма жанровими ознаками. Відчуженість між героями та їхнє постійне намагання пробудити в холодній жінці почуття перетворюють кожного залежного від Діани чоловіка на Сізіфа, який викочує камінь на гору, але він зривається вниз, і чоловік знову починає його викочувати. Залежні від Діани чоловіки мріють одержати її як приз чи подарунок долі, не розуміючи, що не можна зациклюватися на недосяжному, навіть якщо це їхня найбільша мрія, бо через неможливість її реалізувати вони будуть почувати себе нещасними.  Та в цьому, напевно, і полягає  найбільша драма свободи.