Земля і Воля

Михайло Коцюбинський. Fata morgana.
 
Коли Михайло Коцюбинський працював над цією повістю, над ним вело таємний нагляд жандармське управління. Ось що писали наглядачі: "Ведёт дружбу и знакомство исключительно с поднадзорными, личность, безусловно, вредная по своим противоправительственным взглядам. Требует усиленного надзора".

Михайло Коцюбинський був свідомий того, що повість можуть не надрукувати через заборону цензорів. Про це він написав у листі до Володимира Гнатюка 24 січня 1904 року. І справді, цензор сповіщав наступне:

"Рассматриваемая повесть рисует беспорядки в 1905 г. в малорусской деревне. Неуспех волнений (бунта) объясняется отсутствием солидарности и сплочённости среди крестьян; рисуется лёгкость и социальный эффект поджогов, причём огню приписывается роль "мстителя за кривду"; как средство к отнятию земли у помещиков указываются не только поджоги, но и убийства. … рисуется перспектива социалистического рая, "где не будет богатых и бедных". … содержится утрированное описание репрессий карательных отрядов… самосуд над агитаторами, вызванный только страхом репрессий правительства.
 

Усматривая в повести возбуждение крестьянских масс к ниспровержению существующего в России общественного строя, я полагаю что она применительно к параграфу 2 статьи 129 Уголовного уложения подлежит запрещению".

Очевидно, великий вплив на повість Михайла Коцюбинського мав роман Максима Горького "Мати".

Селянин Андрій Волик мріє, щоби запрацювала колишня цукроварня, яка згоріла. Він не хоче працювати на панській землі. Натомість його дружина Маланка мріє про свій клаптик поля, хоче мати свій хліб. Їхня донька Гафійка закохується в Марка, якого садовлять до в’язниці за підбурювання людей відібрати панську землю і самим хазяйнувати. Але про юнака розпускають чутки, ніби він попавсь на злодійстві.

Маланка нарікає на свою важку долю. Змушена була вийти за старшого від неї Андрія, такого ж бідняка, як вона сама. Хоче, щоби в доньки була краща доля. Мріє, що бавитиме онуків на своєму полі. Хоче видати її за Прокопа, який подався заробляти грошей на весілля з Гафійкою. Але роботи не знайшов, та ще й захворів, грошей не приніс. Не хоче Маланка вже мати такого зятя. Проте щодня вдягає доньку у все найкраще, марно чекаючи, що її хтось засватає. Але парубки засилають сватів до інших хат.

Хома Гудзь п’є пиво з Андрієм у кормчі жида Менделя і розповідає про своє важке життя:

"Гудзь поклав Андрієві на плечі свої здоровенні руки і посадив. Потому наблизив до нього свій безвусий, червоний від пива вид, від якого пашіло жаром.

– Ти не крути. Ти мені кажи: скільки літ прожив? П’ятдесят? Доживаєш віку? А де ж твої молоді літа, де твоя сила, покажи свою працю. Мозолі показуєш? Покажеш іще й горб. Цілий вік із тебе луску шкребли, а ти, воле, у плузі йди. Наша доля така – робім і грудьми, та не будьмо людьми. Ти глянь на мене: гадаєш – Хома перед тобою? Худобина. Як став змалечку біля товару, так і досі. Цілий вік із худобою, сам худобиною став. Ціле життя хвости бачив замість людей, бабрався у гною, у гною спав, на гною їв, на купі гною й здохну. Я забув, як його у хаті й сплять, стонадцять чортів йому у хвіст! Сорочка на тобі зашкарубла, як кора на дереві, штани умазані в волячу мазку, бо кров волам пускаю, рук не можу відмити з гною. Сяду з челяддю обідати, кожне від мене ніс верне – смердить. А ти гадаєш – пахне? Тікаю від людей – до волів тікаю. З волами розмовляю. Я до них говорю, журбу свою виливаю, а вони ремигають, та ревуть, та хвости відвертають. Тільки в мене й розваги. А ти думав – жінка до мене заговорить та ще й пригорне… діти защебечуть… своя хата зогріє. Ха! За тими волами я посивів парубком, побила б їх морока. Тепер тішся на старість, щоб йому дихати не дало, щоб його понесло поверх дерева, на безголов’я! Щоб він головою наложив, нужда б тя побила!.. Сто сот крот його ма… Бодай…".

Андрій якось упіймав велику рибину. Замість того щоби продати панові, зварив її. Маланка того ніяк не може зрозуміти. Могли ж зерна накупити, хліба спекти. Але все ж, коли Андрій пішов із хати, доїла разом з донькою рибу, "висмоктали кісточки, висьорбали юшку і, мов голодні коти, вилизали навіть миску".

Одного разу Маланці здалося, що селянам наділяють землю. А то просто пани щось там перемірювали. Та жінка все ж упевнена, що незабаром селянам таки віддадуть панське поле.

Гафійка втратила сон і апетит, коли Марка знову заарештували.

Хома у гніві вбив вола. "За те пан прогнав його з двору, і тепер Гудзь вештається без служби, пропиває останню одежу і хвалиться, що й панові таке буде, як волові".

Село живе надією на землю. Але нема просвітку.

"Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочать угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться. Сірі дні зміняють темнії ночі. Де небо? Де сонце? Міріади дрібних крапель, мов умерлі надії, що знялись занадто високо, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, брудними потоками. Нема простору, нема розваги. Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над головою, висять хмарами,котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над умерлим…".

Зима видалася холодною і голодною. Бідним селянам нічого їсти. Несподівано стали відбудовувати гуральню. Андрія взяли на роботу. Має заробіток. А тут знову пішли чутки, що роздаватимуть селянам землю. Але й далі нічого нема. Приїхали до села агітатори. Кажуть: "Жати за шостий, а не десятий сніп, молотити за восьму, а не тринадцяту мірку". А як пане не пристане – страйкувати. Ось і сусідні села це підписали. Популярною стала поговірка: озуть пана у постоли. Хай сам собі жне і молотить.

На гуральні – біда. Андрієві одтяло чотири пальці на правій руці. Пан дав трохи грошей і вигнав з роботи. Гафійку намовляють іти у найми, але мати її не пускає. Проте все-таки змушена піти, бо нема що їсти. Потрапила до багатія Підпари. Зранку до ночі працює. Годує свині.



А настрої в селі змінились. Всі хочуть землю. Не слухають пана. Вирішили страйкувати, бо не пристав на їхні умови. Пан посилає економа в інші села. Але люди змовились. Там теж страйкують. Пан бігає по порожньому подвір’ю. Слуг нема. Худоба реве, негодована і не напоєна. Люди по ночах орють землю. Таки йдуть до худоби. Худоба не винна. Нарешті пан набавив ціну. Не так, як хотіли люди, але все ж. Пішли на панське поле.

Громадять сіно. За всім спостерігає пан. Але є й інші очі. Це Хома. Він підпалює сіно. Але це лише початок.

Повертається Марко. Звичайно, найбільше радіє Гафійка. За його відсутності вона читала книжки, роздавала листівки, як він і казав. Тепер вони знову разом. Навіть батько Гафійки, ставши інвалідом, тепер прихильно ставиться до Марка.

"Щоночі тепер пожежі. Як тільки смеркне і чорне небо щільно укриє землю, далекий обрій враз розцвітає червоним сяйвом і до самого рання осінні хмари наче троянди. Інколи сяйво далеке, ледве помітне, чуже, наче місяць там сходить, а часом спахне під самим селом, аж хати рожевіють і жевріють вікна".

Багатії озброїлись. Стережуть свої володіння від підпалів. Не сплять по ночах. Стріляють.

Люди збираються. Вирішують, що робити далі. Думка одна – відібрати панську землю.

Гафійка вишила червону китайку. А на ній гасло – "Земля і воля". Показала творіння рук своїх Маркові.

І настав день, коли покликали людей. Зібралося все село. Йшли відбирати у пана землю.

Марко стримував людей. Казав, щоб не палили панський будинок і гуральню. Це ж все сільське. Люди будували.

Знову зібралися всім селом. Виганяти пана з його будинку. Але той втік.

"Панський маєток перейшов до народу.

Ніхто так щиро не дбав про народне добро, як Прокіп. По цілих днях він вештавсь од стодоли до стайні, од обори на тік, видавав челяді харч, коням обрік та зерно птиці. Скрізь сам доглядав, скрізь робив лад. І все записував у книжку, щоб знали, що, куди й скільки пішло. Хитав головою і дивувався: який нелад. Ні, таки з пана поганий господар. Пропадало добро без хазяйського ока. Треба хліб молотити, а машина і досі стоїть без направи. Плуги поржавіли, без лемешів, на конях подерті шлеї. Все потребує праці і грошей, а грошей не було. Тоді порадились разом, і Прокіп повіз продавати пшеницю".

А Хома має свою думку з цього приводу. Сміється з людей. Мовляв, повернеться пан – подякує їм, що зберегли його майно. У нього одна думка: спалити все – і гуральню теж.

І все-таки люди пішли палити і нищити. Ніхто вже не міг їх стримати. Спалили панський дім і гуральню. Хома знищує рояль. Люди все беруть, що потрапляє під руки. На гуральні – та ж картина. Андрій знищує верстат, який залишив його без пальців. Дорвалися до спирту. Він горить. Люди обмазуються в болото із калюжі й живцем біжать до вогню, аби вхопити собі спирту.

Похмілля прийшло швидко. Линуть селом чутки, що прийдуть козаки. Вже постріляли бунтівників у інших селах. Починають шукати винних серед своїх. Багато хто відхрещується, що брав участь у грабунках і підпалах. Колишні найбільші активісти тицяють пальцями на тих, хто їх до цього підбив. Вирішили, що треба покарати винних, тоді й козаки змилостивляться, не палитимуть село, не вбиватимуть усіх підряд, навіть дітей.

"Гола земля, бита крилами вітру, безнадійно сіріла під олов’яним небом. Рядами заморених хат, буденних і непривітних, дивилось село на своїх хазяїв, що неохоче збирались до зборні. Ішли ліниві, сірі, важкі, наче груддя ялової землі, яка їх зродила. Несли свою зброю – одвічні рушниці, зв’язані мотузками, важкі іржаві обухи, люшні, дрючки. Всіх їх гнав страх, звичка слухать начальство. На сход скликали всю "мужеську плоть", а хто не прийде, того чекала смерть. Жінки виряджали своїх чоловіків з плачем, з голосінням, як на той світ. Хто знає, що буде?".

Першим убили Семена Мажугу. Потім – Андрія Волика. Інших. Буденно. Жорстоко. Вбивали активісти. Ті, що палили, грабували. Тепер рятували свою шкуру.

"Тих, що намагалися потай втекти за спинами юрми, забрали на зборню. Звідти їх випускали поодинці між два ряди і брали в вогні або у кілля. Так згинули Редька молодший із братом та Сава Гурчин, останній за те лиш, що побив вікна колись в Гаврила, тестя Підпари".

Маланка залишилася без чоловіка. Гафійка пізно прийшла додому. Сказала, що рятувала Марка. Тому вдалося втекти.

"Більше не було слів. Ніхто не будив вже чорної тиші, що наливалась крізь вікна у хату.

Важким холодним сном за хатою спала земля, а високо над нею тріпались зорі, наче в небесному акваріумі грали золоті рибки.

На світанні козаки вступили в село…".
 
Анатолій ВЛАСЮК
7 травня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Пам'яті Степана Пушика
Прикарпатський університет імені В. Стефаника. Перший курс. Розгублена студентка з великими мріями. Навколо метушилося безліч людей. Почалися пари. Одним з викладачів став Степан Пушик. Суперечливий, злилася на його насмішкуваті закиди, що не знаю повстанських пісень. Але завжди розуміла велич людини, яка переді мною. Час — надмінний, смерть — крадійка. Легенди — вічні, як і пам'ять.
Читати більше
Стримано та сексуально: Marchesa Resort 2019
Раді представити вам нову круїзну колекцію Marchesa Resort 2019. Розкішні сукні актуальних кольорів з надзвичайними фактурами та оздоблені найелегантнішими деталями - нашивки, декоративні пір'я, омбре, оборки та банти. Зрештою бренд Marchesa в світі моди не так давно, але, я переконана, що може сміливо позмагатися з найвидатнішими модельєрами.
Читати більше