Заслужене золото Альони Савченко Або як Україна втратила талановиту фігуристку

15 лютого 2018 року у Пхенчхані колишня українська фігуристка-парниця, а нині громадянка Німеччини нарешті здобула таку довгоочікувану і жадану, зароблену важкою працею і залізною вірою у найкраще, золоту медаль Олімпійських ігор! 

Альона йшла до тріумфу свого життя довгих 29 років, сповнених перешкод, невдач, байдужості українських спортивних функціонерів, несприйняття німецькими колегами, пошуками партнерів по катанню. 

Удача не завжди усміхалася Альоні, та вона не переставала вірити у те, що досягне своєї головної мети — олімпійського золота — і задля цього була готова на все. Таку рішучість Альона успадкувала від батька — легкоатлета Валентина Савченка, який своїм прикладом показував, що ніколи не можна здаватися. Після того, як Дід Мороз приніс 3-х річній Альонці ковзани під ялинку і вона вперше стала на них на озері біля дому в м. Обухові, що в 30-ти кілометрах від Києва — доля майбутньої чемпіонки була вирішена. 

Про незламну силу духу і впертий характер Альони Савченко красномовно свідчить той факт, що п'ятирічна дівчинка шість разів на тиждень прокидалась о 4.30, щоби бути на автобусній зупинці о 5-й годині ранку і почати ранкове тренування на ковзанці "Крижинка" у Києві о 7-ій. 

Шлях Альони до звання олімпійської чемпіонки був сповнений перешкод. Спочатку не щастило з партнерами. У 1998 році, посівши лише 13-те місце на чемпіонаті світу серед юніорів, пара Савченко-Боєнко розпалася. Наступним її партнером по ковзанці став Станіслав Морозов. З ним Савченко виграла юніорський чемпіонат світу 2000 року, у 2002 вони посіли 15-е місце на олімпійських іграх в Солт-Лейк-Сіті.  Пізніше Морозов отримав тяжку травму, Альона вимушена була шукати нового партнера. 

Антон Неменко був готовий переїхати в Україну з Росії, але цього не сталося — олімпійська федерація фігурного катання відмовилась фінансувати підготовку пари Савченко-Неменко. Українські чиновники від спорту кинули перспективну фігуристку напризволяще. Їй довелося знову почати пошуки партнера. 

Як згадував в одному з інтерв'ю батько майбутньої зірки парного фігурного катання, Валентин Савченко, його дочка не хотіла змінювати громадянство: "Тату, я не уявляю, як буду виступати під прапором іншої країни!" Однак доля вирішила інакше — Альона зустрілася з німецьким тренером Інго Штойєром, у якого якраз був вільний фігурист-парник Робін Шолкови. 

З ним Альона виступала десять років з 2004 по 2014. Найбільшими досягненнями фігуристів українського та чесько-танзанійського походження під німецьким прапором стали п'ять виграних чемпіонатів світу та бронзові нагороди на Олімпіадах у Ванкувері та Сочі (2010 і 2014 роки відповідно). Після Сочі Робін закінчив свою кар'єру, одружився і зараз працює тренером. Його найвідоміші вихованці — пара з Росії Тарасова-Мороз, яка посіла 4-е місце на Олімпіаді в Пхенчхані. 

Але повернімося до успіхів Альони. Схоже, в її житті нарешті розпочалася біла смуга. Вона стала в пару з фігуристом французького походження Бруно Массо, змінила тренера (зараз спортсменів тренує Александер Кьоніг), а в 2016 році вийшла заміж за 24-річного англійця-художника Ліама Кросса. 

До речі, після Олімпіади в Кореї фігуристка планує офіційно змінити прізвище і стати Альоною Кросс. Чоловік став найбільшим фаном Альони, він всіляко підтримує її, супроводжує на тренуваннях, навіть запустив проект зі збору 30-ти тисяч евро, які Франція хотіла отримати за перехід Бруно під німецький прапор. Зібрали загалом дві тисячі, питання переходу Массо вирішилося на іншому рівні, однак вчинок коханого промовисто засвідчив його відданість. 

Зміни у професійному та особистому житті допомогли Савченко нарешті отримати головну винагороду свого життя — золото Олімпіади. Сьогодні всі новинні служби України повідомили про "золото українки на Олімпіаді в Кореї". 

Ми, звісно, пишаємося Альоною, навіть при тому, що вона представляє чорно-червоно-золотий стяг Німеччини. Однак разом зі щирою радістю за нашу колишню співвітчизницю мене переповнює сум за стан спорту в Україні. Колись ми були в топі країн, знаних своїми талантами на ковзанці — зараз жовто-блакитний прапор майоріє десь в далечині, але надій на олімпійські нагороди залишається все менше. 

Наразі саме Німеччина очолює турнірну таблицю країн на Олімпійських  іграх в Пхенчхані з 9-ма золотими, 2-ма срібними та 4-ма бронзовими нагородами, в України медалей поки що немає. 

Можна погоджуватися зі словами Сергія Бубки про те, що "Україна ніколи, історично, не була зимовою спортивною державою", ніби наперед виправдовуючи провальні виступи наших спортсменів. А можна копнути глибше і усвідомити, що корупція в Україні, наче злоякісна пухлина 4-її стадії, пустила метастази на весь "організм" держави, і спорт не став виключенням. Талановиті спортсмени борються за своє професійне існування, за можливість мати пристойні умови для тренувань, працювати з хорошими тренерами. Тільки при достойному фінансуванні й чесному розподілі коштів серед спортивних федерацій можна сподіватися на підняття престижу країни і нові медалі в її скарбничці. 

Настав час шукати шляхи до вирішення проблем, а не виправдання поразок. Настав час українським чиновникам взяти життєві принципи талановитої німецької фігуристки Альони Савченко за приклад.