Загребельний хоч і не Шевченко, проте...

Зізнаюся, що за «Роксолану» Павла Загребельного я бралася декілька разів... До історичного роману в мене склалося неоднозначне ставлення: з одного боку, мій покійний дідусь полюбляв романи про війну, а також політичну документалістику — ми з ним часто разом обговорювали прочитане. А з іншого боку, історичний роман, можливо, й базується на реальних подіях, однак і фантазій автора в ньому вистачає з лишком!

Отже, пам’ятаю, як одного зимового вечора, років 8 тому, я розгорнула книгу, і найперші слова вразили мене у самісіньке серце: «Назвали його Чорним, бо чорна доля, і чорні душі на ньому, і діла теж чорні. Кара Деніз — Чорне море». 

«Дивний початок роману... » — подумала я. Для мене Чорне море асоціювалося виключно із сонцем, персиками і солоним бризом. За іронією долі, слова автора про «чорні діла» я усвідомила лише через три роки.

Зараз згадую пророчу фразу дідуся за декілька тижнів до його смерті:

«Крим заберуть...», — сумно і якось приречено повторював він. Я не вірила, запевняла його, що це неможливо!

Що ж до самого творіння Загребельного, то мені книга про Настю Лісовську сподобалася, передусім, за її магічну силу переносити читача далеко-далеко від сірої буденності в султанські покої, де пахло вишуканими тканинами і східними солодощами.

У мене є звичка виділяти потужні частини книги, в яких автор ніби закодував важливі послання для читачів. Зараз, вкотре перечитуючи роман, натрапила на свої улюблені цитати. Хоча Загребельний і не Шевченко, проте деякі його думки в чарівний спосіб резонують із нашим сьогоднішнім життям. Як-от, наприклад, ці висловлювання:

Цитата #1: «Один раз відмовишся від свободи, а тоді навіки забудеш, що то таке». 

Ці слова перегукуються з усією історією нашої країни. Волелюбство, бунтарський дух — це так по-козацьки. Не раз наш народ воював за свою свободу від ворога, і знову ллється кров за Україну, яка для кожного з нас понад усе! Тепер уже Небесна Сотня «воїнів світла» поклала свої життя за свободу Батьківщини так, як до них робили наші войовничі предки. 

Цитата  #2: «Всі люди, мабуть, живуть тим, що ждуть: щось має статися, якась подія, якась зміна, злам у житті, щастя, чудо. І ради цього можна стерпіти все: голод, холод, приниження, неславу, бідність, несправедливість, нудьгу. А неволю?»

Ми, українці, — романтики. За зміни на краще, за щасливе майбутнє боролися ми під час революцій, за це продовжують боротися наші захисники на сході. Загребельний тонко відчув український характер — через терни до зірок! 

Цитата #3: «Коли невігластво панує в суспільстві, а безлад — в умах, тоді закони плодяться із такою силою, що їх незмога не тільки застосовувати й виконувати, а навіть прочитувати. Тільки чорний люд і дрібні власники підкоряються закону. Багаті керуються власними вигодами, а не законами».

На жаль, мало що змінилося з того часу, як письменник зробив цей невтішний висновок. Влада завжди була спокусою для людини, одиниці здатні протистояти тваринному інстинкту збагачення. Цими рядками Загребельний ніби описує сьогодення. Особливої актуальності ці фрази набувать у часи передвиборчих обіцянок-цяцянок та їншої мішури у гонитві за владними кріслами.

Цитата # 4: «Жінки не вмирають. Вони просто зникають, як птахи, квіти або хмаринки під сонцем. По собі полишають дітей, життя, цілий світ. Завжди носять той світ у собі, наповнені ним і переповнені, тому й всемогутні».

Так поетично сказано про жінку! Чомусь в голові з‘являється образ старенької бабусі, яка, наче добра і щедра берегиня, охороняє всіх своїх нащадків від бід та негараздів. І звучить мелодія пісні « Рідна мати моя»...

Моя улюблена цитата # 5: «А що таке старість? Може, її й немає зовсім, а є тільки зношеність душі. В одних душі зношені вже замолоду, в інших — незаймані до високих літ».

Я вважаю, що старість це не про вік: я бачила «старих» 35-річних і «молодих» 75-річних. До слова, моя бабуся у свої 78 років молода і активна: обробляє город, є волонтером в АТО та членом місцевої організації ветеранів. Я вчуся у неї «крізь сльози сміятись» так, як заповідала Леся Українка, і так, як вміла робити Хюрем.

Сам Павло Загребельний висловився про «Роксолану» так: «Я намагався написати роман, максимально наближений до дійсних подій. Роман рецензувався в Москві, все було перевірено, життєвий фактаж достовірний. А взагалі мені епоха Сулеймана Пишного нагадує Кремль». 

Перефразувавши слова Шевченка, маю надію на те, що «борімося — поборемо! Нам Бог помагає! За нас правда, за нас слава і воля святая!»

Мій дідусь був би безмежно щасливий.