Цікаво споглядати розвиток різних розвитків й іхніх витоків із грецького та догрецького простору, так ніби все колись було втиснуто в окрему Книгу буття-розуміння, а тепер кожен має право , як моральне, так і доморальне, на інтерпретацію власного штибу й персонального кольорущз огляду на своє тверде-ламке дитинство й історично-генетичну пам'ять-спогад.
Все ніби було колись відносним, відносно відносним, відносно до Відносних чи Сталих конструкцій константно-аномальних преамбул. Це міг би бути і Макс Планк й Нільс Бор, вони свого часу заперечили своє знання тотальним незнанням, й симпатією до Протагора та Геракліта. Так робили не тільки потужні вчені, але й філософи, до прикладу Хайдеггер, якого не вистачить двох -трьох життів на вивчення-розуміння, до того ж знову ж таки внутрішньо обумовлене грунтування.
Магія повернення є свого феноменом чи необхідністю; тут варто як сам Хайдеггер маневрувати на таких категоріях як Буття-Ніщо, час й протяжність. Свого часу доволі хірургічно пропрацював над цим Рене Декарт, він майстерно розкроів черепну порожнину й довго розплутував нейросполучення для віднайдення того сокровенного датчика-ліхтарика, завдяки якому відбувається процес пізнання й сприйняття окремих явищ, процесів, подій та моментів.
Після Рене цим більш грунтовно спрямований на теє загадкове був його учень Спіноза, Барух , вчений дійсно революційний, не менше, ніж сама парадигма його походження; Спіноза чітко обрав вектор Тотальноі Природи-Бога й в загальному пантеізмі відмежував унікальність й неперевершенність Буття в окрему Субстанцію - в таку чашу Грааля, щ котроі можна пити, однак напитись так і не вийде...
Чим цікавий Хайдеггер, це перш за все тим, що він все-таки не зупинявся на розпочатому, на самій дослідницькій та ретроспективній можливості, він повернувся то Нерозпочатого Початку - саме геніальність в суто вербальному переосмисленні встановлених-знайомих речей-понять й іхньому тотальному переосмисленні: зокрема "Ніщо", котре в свою чергу не є не поняттям-категорією, але й не чимось означеним взагалі чи за принципом трансцендентійного чи іманенентного чи іманентно-нетрансцендентійним явищним або ж подієвим, чи врешті подієвим-дієвим Подивом.
Це можливо Кінець в самому кінці. Більшість сучасників Мартіна впевнено вважали його шизофренійним параноіком, котрий варив кисіль й хотів зробити з нього кока-колу: така доля всіх геніів- з ними треба йти до завершального кінця для отримання інтригованоі Істини. Отже, я йшов до останнього конструктиву.
Буття є чимось, що не вкарбовується в жодну понятійно-перцептивну конструкцію й існує як константа штучного утримання НІЧОГО чи Ніщо. Хайдеггер робить свою ремарку, він не просто відкидає це Аномальне слово в сферу таємного-метафізичного й космічного,по-кантівські, не як присипка Платона у вигляді "подиву" здригання чи вічного тремтіння у затінках, а робить спробу ОЛЮДЕННЯ, тобто пере-люднення, можливість самоі людини пропускати й впливати на Час , Простір й Буття. Олюднення буття й Історіі. Це є симбіоз екзистенціоналізму й персоналізму Гуссерля та Бергсона. В мене є своє розуміння того, це як феномен Псячого острівка.
Для чого Бог створив Собаку?? Ось питання номер один: для того, щоб людина дала псові можливість відчути себе ппсм чи собокою..Як варіант, але треба лишити ту собаку в спокоі, як і все навколишнє, досить того пере-втрутення у внутрішні природи окремих природ. Тепер зрозумів Жаданівських " Собак у космосі"- треба просто припинити все тотально собі прилаштовувати для якогось невідомого гештальту-комфорту. Олюднення Буття, олюднення Речей - залишити речі в спокоі : не перетворювати іх в пре-дмети чи об'єкти та перцепціонувати крізь сфери понятійно-розумового чи корелятивно піддосвідного апарату й тотального згромадження в сферу не менш тотального Глобалізму й глобалізаційного мега-об'єктивізму.
Ще не менш цікавим відкриттям в філософії Хайдеггера для мене є й буде саме Цінність, ціннісні цінності та знецінені цінності. Нещодавно я приписуваа це відкриття до сфери поетики та лірики, а саме до творчості Ліни Костенко та її виступів в Харкові й окремих протестів проти існуючих проблем деграційного штибу - її протест проти Глухого Подиву й побажання розвитку як ментального так й суто геометричного етичного - все ж таки знецінення є суто хайдеггерівською категорією в контексті того платонівського подиву та можливості розуміння явищності й суттєвості саме знецінення як такого ж каталіщатора як і Буття-ніщо й Ніщо-буття.
Тут важливою є саме постфактумне дослідження інтрументарію Глобалізаційного та технократичного характеру, про це варто писати окремий опус,зокрема частково уявити, щоби робили Ромео та Джульєтта мали би вони паролі до королевського вай-фаю та просто мобільні телефони.
Й наостонок, щодо Хайдеггера - більш цікавого дослідника понятійних категорій не знайдете саме в сфері емпірічних рефлексій.
Всім позитивного дня ....
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
