Заборонене кохання

Колін Маккалоу. Ті, що співають у терні.

Роман письменниці багатогранний, але в центрі уваги читача – історія кохання Мегі та отця Ральфа. Маємо класичний приклад, коли різниця у віці та відстань не мають значення.

Мегі дівчинкою покохала священика і пронесла це почуття через усе життя. Йому теж спочатку сподобалася незвичайна дівчинка, а коли вона стала жінкою, він зрозумів, що кохає її. Проте для отця Ральфа головним було служіння Богу та Церкві.

Багата вдова, закохана у священика, залишає заповіт, за яким великі гроші можуть перейти отцеві Ральфу, якщо він залишиться у помісті, де живе Мегі, або Церкві, якщо він звідси поїде. Священик обирає церковну кар'єру. Мегі каже, що він вдовольнився тринадцятьма мільйонами срібляників. І хоча значну суму отець Ральф переказує своїй коханій, її батькам і братам, а потім і їхнім нащадкам, уже ніщо не може змінити ставлення Мегі до нього. Водночас із коханням у неї прорізаються до нього нотки скепсису і навіть презирства.

Фактично священик штовхає її до шлюбу з іншим, сподіваючись, що кохана забуде про нього. Мегі обирає чоловіком Люка, який дивним чином схожий на отця Ральфа, народжує від нього доньку Джастину. Проте вона не знаходить щастя у сімейному житті. Секс із чоловіком для неї непривабливий і болючий, а сам Люк, забравши від Мегі всі її гроші, знаходить себе у роботі, мріючи розбагатіти і прикупити землю. Навіть народження доньки Джастини нічого не рятує. Більше того, Мегі користується нагодою і вагітніє від отця Ральфа, видаючи сина від нього за нащадка Люка.

Мегі каже коханому: "Мій любий Ральфе! Я все бачу і все розумію. Кожен із нас має в собі те, через що нездатен переступити, хоч криком кричи від болю. Ми є такими, якими ми є, от і все. Як та древня кельтська легенда про пташину з терновою колючкою в грудях — вона співає пісню свого серця, а потім умирає. Бо не може інакше, бо її до цього одержимо вабить. Ми знаємо, що чинимо хибно, ще до того, як це вчинити, але самоповага та гординя не дають змоги щось змінити, чи не так? Невже ти не розумієш, що кожен співає свою маленьку пісню, будучи переконаним, що це найпрекрасніша пісня з усіх, які чув цей світ? Ми самі створюємо власні тернові колючки і навіть не думаємо зупинитися і замислитися про наслідки. Все, що ми можемо, — це страждати від болю і запевняти себе, що він був того вартий."

Сам священик аж до загибелі Дейна навіть не здогадується, що це його син, хоча для багатьох все видається очевидним. Мегі теж своєрідно мстить отцеві Ральфу за його батьківську сліпоту і аж після смерті сина розповідає всю правду. Це й кара самій Мегі, бо Дейн стає священиком і, як Ральф, відмовляється від стосунків із жінками, зберігаючи целібат. Відразу після цієї трагедії серце отця Ральфа не витримує. Джастина зауважує, що саме смерть священика, а не сина остаточно підкосила її матір.

Колін Маккалоу написала ще чимало романів про кохання, а також детективів та історій про життя Древнього Риму, але саме "Ті, що співають у терні" став найзнаменитішим у її літературній спадщині й здобув прихильність не одного покоління читачок і читачів. Розповідь вийшла далеко за рамки так званого "жіночого роману" і підкуповує щирістю почуттів головних героїв. Ми ніби стаємо свідками їхньої любовної трагедії. Письменниця не дає жодного шансу читачеві на хеппі енд. Водночас, це ода забороненому коханню, яке перемагає смерть.

Анатолій ВЛАСЮК
24 квітня 2018 року