А коли ж ще, як не від почину, не від першого кроку, не з заспіву?... Коли?... Тільки тоді й треба. Саме там нутрують усі підвалини, усі таємниці, не ціновані коштовні камінці. Звуть, зазивають до себе, зваблюють. От і йди туди, як покличуть! Не переплутай тільки з останнім каменем із Твоїм ім’ям. Дивись!
ЗРАНКУ
сном запроторений за грати
чекаю – як на вартових
от-от в віконечко картате
загляне сонячко з-за стріх
щось принесе…
не скаже зранку
нема довіри тут – не жди!
лише мені шепоче з ганку
"Все буде добре!" – як завжди
Ой!
Доле-доленько!
повірю та може у останній раз
тобі єдиній – наче звіру
що смерть відчує повсякчас
не сподіваюсь на кадило
на неба вічного блакить
не надішлють вони ті сили
щоб біль сконати й не журить
не для того чекав так довго
щоб зголосився паламар
візьму я пензлика в малого
та розмалюю календар
17 березня 2017
Михал Влад
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
