З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКИХ ПРІЗВИЩ

Прізвища людей, в тому числі й українські, — багатюща скарбниця для мовознавців, істориків і всіх тих, хто цікавиться рідною мовою.

Серед українських прізвищ чи не найпоширенішими є такі, що закінчуються на –енко. А чи знаєте ви, коли вперше було зафіксоване подібне прізвище в писемних джерелах?

Вперше таке прізвище датується 1480 роком, коли в грамоті великого князя литовського Казимира IV згадується Сенько Полозенко.

Зазначимо, що в ті часи більшість прізвищ мали або патронімічний суфікс –ич (Антонович, Максимович, Жданович тощо) або відносно-присвійний суфікс –ськ(ий), що позначав місце, звідки походив рід тієї чи іншої людини (Вишневецький, Збаразький, Хмельницький тощо). В історії України відома особа Семена Полозовича, що займав високі посади у Великому князівстві Литовському. Його батько Федір Полоз походив з Пінського повіту, а Семен Полозович (Полозенко) був київським ключником, черкаським та овруцьким намісником.

Але для нас найцікавіше, що Семен Полозенко був одним з перших організаторів і отаманів українського козацтва. Відомо, що 1524 року він разом з чорнобильським державцем Криштофом Кмитичем на чолі невеликого «почоту» (загону) козаків спустився з Києва по Дніпру до острова Тавань і блокував переправу кримських татар, що поверталися після набігу на Галичину. Бої тривали протягом тижня та після закінчення набоїв Полозович з Кмітичем та козаками відступили.

Під враженням цього успіху того ж року Державною радою Великого князівства Литовського навіть розглядалось питання прийняття козаків для несення прикордонної служби за державний кошт. Польський король Жигмунт І, звертаючись листом до ради, зазначав: «Пан Семен Полозович и пан Кшиштоф поведаючи, иж они, яко слуги наши добрые и верные… собравши малый почот Козаков, предся тым на низ Днепром до Киева и далей до Тавани на службу нашу ходили и, там будучи, послуги нам немало своее вчинили: тых людей неприятелей всех татар, который в панстве нашом были, тыждень через Днепр не пропустили ино каждый день з ними битву мевали и много людей их вбили, а иншие люди сами тонули. Кгдыж они с тым малым почтом людей таковыи послуги нам, господарю, чынили, мы на то бачымы, кгды бы там тысяча або две людей наших Козаков на Днепре мешкали, снать бы и овшем была от них большая и знаменитая послуга и оборона панством нашим». На жаль, тоді цей урядовий проект провалився через нестачу коштів.

Відомо також, що 1526 року на чолі козацького загону Полозович здійснив напад на межі Московської держави, сплюндрувавши тамошні волості. На це польському королю скаржився московський князь Василь III, щоправда без результату.

Щодо походження суфікса -енко є кілька версій. За однією він має тюркське походження. За іншою пов'язаний з адигським (черкеським) словом «ко», що означає «син». Останнє дуже вірогідно, якщо взяти до уваги черкеську версію походження козацтва. У XVI-XVII ст. українських козаків називали «черкасами».

Отже утворення з суфіксом –енко — це типово козацькі прізвища. В пам’ятках XVI століття патроніми на -енко локалізуються на Київщині та Житомирщині. А у XVII столітті прізвища на -енко уже належать до найпоширенішого антропонімічного типу на території Східної України. В козацьких реєстрах, складених після Зборівської угоди 1649 року, прізвищеві назви на -енко мають абсолютну перевагу над всіма іншими. Як тут не згадати гоголівських персонажів Бульбенка, Кукубенка, Вовтузенка, Черевиченка, Діхтяренка, Сидоренка, Писаренка тощо.