Моя душа вкривалася "мурашками"

-Привет тебе,- здалося крізь роки , 
А може й справді дуже добре чула...
-Я вот звоню... Как жизнь- все налегке?
-У мене - добре... Голос лиш забула...

-Прости, малыш, ты знаешь - весь в делах,
Как ты? Как дома? Тоже вся в работе?
-Все, як завжди... Лиш сніг...кругом зима,
А я люблю - щоб сонце в позолоті.

-Понятно, девочка... В нас тоже вот зима,
Сегодня 10 градусов мороза...
-Я знаю, знаю... Бережись сповна
Погода ця - лише зимова проза...

-Ты знаешь, столько времени прошло,
Я думаю - ты сильно изменилась...
-Я? Справді ні... І часу, мов на зло
Душа лиш усміхатися втомилась.

-Ты что, ну брось... Я вот сейчас в дороге:
Саратов... Киев и опять Москва...
-Ти вибач, друже... Я не маю змоги.
Я вечір цей йому вже віддала.

-И кто он-друг или сосед коллега?
-Він той, кого зустріла в забутті.
-Он дарит розы или читает книги?
-Він спокій віднайшов в цьому житті.

-Ну, может все же встретимся в субботу?
Я улетаю после по делам...
-В суботу з донечкою вивчаю ноти,
Тому не маю часу аж ніяк.

-С кем учишь ? Дочь? Ты мама? сколько лет?
-Так-так, вже маю п'яту весну щастя!
-А муж? Он кто? Ты любишь его? Нет?
-Він кожну ніч цілує донечці зап'ястя.

-Ему везет. Хорошая жена...
И мама тоже - в этом я уверен...
-Він долі вдячний - це усе вона...
А щодо мами - можеш бути певен! 

-Ну все - бувай... Щасти тобі в дорозі!
-Спасибо за урок и разговор!
-Ти бережись і шапку на морозі...
Щоб в фільмі "Доля" кращий був актор.

-А можна... Слышишь... Я когда-нибудь...
По праздниках звонить не перестану.
-Ні, я люблю ... А номер мій забудь...
Я , знаєш, справжньою для нього стану...

Спокійно клавішу "закінчити розмову"
Тиснула міцно... думала про те...
Як мріяла колись, що випадково

Почує голос... й пила своє ледь тепле ще латте.