Магічна сила води

ВОДА. КРИНИЦІ. ЇХНЯ СИЛА

Коли юнак ішов до війська або на війну, то прочищав джерела, щоб його не брала куля. Що ж то за магію таку має вода? Що ж то за сила в ній?

Криниці – це найсвятіші місця у Матінки Землі. Древні українці свято поважали Воду. «Вода – це Господні очі», – повчали бабуня. В українській мітології (а точніше світогляді, культурі, віруваннях) водою, джерелами, криницями й річками опікувалася Богиня Дана. Її наймення залишилось у назвах багатьох річок: Данастра (Дністер), Данай (Дунай), Данапра (Дніпро), Дон, Дінець...

Вірили: хто оскверняє воду, той ображає Богиню Дану...

Було, коли юнак ішов до війська або на війну, то прочищав джерела, щоб його обминала куля.

Твердині («фортеці») хоч які міцні та могутні, а жодна без криниці не могла вистояти, не обходилась.

Українці вірять, що найбільш цілющу силу має свячена вода: Святвечірня, Ор-Данська і Стрітенська вода. А ще – «вода із трьох криниць», себто та, котру набирали найраніше, коли ще ніхто не брав. «Непочату» воду набирали з криниці або й з річки. Бо опівночі вода, як вірили, хвилюється і тому її вже вважали свяченою. А для освячення краще брати воду не «замкнену» з усіх сторін, себто не з криниці, чи озера, чи ставка, а ту, котра витікає. Така вода довго зберігається чистою, не зеленіє, не має осаду. Вона – чиста і прозора, як сльоза.

Зазвичай криниця в селі була місцем, де сходилися жінки не лише по воду, а й щоб поділитися новинами, вирішити якісь господарські побутові або громадські справи. Тому відома приказка: пішла по воду – забула про піч.  

В селі існує гарний звичай: якщо йдеш до криниці – обов’язково зупинись і пропусти подорожнього, перечекай, поки перейде. Тобто з порожніми відрами не можна переходити дорогу. І навпаки: коли несеш воду і бачиш подорожнього – намагаєшся якнайшвидше перейти йому дорогу: це щоб йому щастило. І тобі заодно, бо ж він буде вдячний.

Український нарід витворив безліч пісень і повір’їв про криниці. Згадаймо: «Ой зацвіла червона калина над криницею», «Дозволь мені, мати, криницю копати…», «Ой у полі криниченька муром мурована…», «Посилала мене мати до криниці воду брати…», «Копав, копав криниченьку неділеньку, дві…», «Ой вийду я на порозі, видно в лісі три дорозі, на четвертій криниченька, там холодна водиченька…»...

Є й гарні весільні пісні, як, наприклад, оця:

Принесемо водиці з криниці,

Замісимо коровай сестриці.

Як ми сестриці коровай місили,

Із сімох криниць воду носили…

Воду шанували не лише серед природи, а й у хаті. Відро з водою завше стояло на підвищенні, на стільчику. Набирати воду з відра годиться однією квартою, яка стоїть тут же, біля відра, на блюдечку. А недопиту воду виливали під вазон: він за добро ділився красою і силою. 

Криниці годиться обгороджувати, прикрашати, садити біля них квіти, ставити лавочки. На світлині сучасна криниця в моєму рідному селі, при в'їзді. Скільки води я з неї переносила!.. Відрами, на коромислі... Дякую Тобі, дідунева Кринице! Живи! Он як гарно тебе оздобили: у національні барви України! Ще й пара лелек-чорногузиків, дітей Бога Леля, ревно оберігає тебе. Живи ж!   

Із давніх-давен українці вірили у надприродну, цілющу й захисну силу води. З нею пов’язували народження всього живого. Згадаймо, як у казках герой, умившись джерельною водою, стає сильнішим, омолоджується або й воскресає.

«Зневажиш воду – накличеш шкоду!», – застерігало народне мудрослів’я. Инші прислів’я теж попереджують: не плюй у криницю – доведеться води напиться. Без води і ні туди, і ні сюди. Не спитавшись броду, не лізь у воду. Без води й борщу не звариш. Коло води ходячи, умочишся. Де вода, там і верба.

Наші предки знали й про руйнівні властивості водної стихії. Були часи, коли воду, як і всі сили Природи, обожнювали  і поклонялись, навіть боялись, а тому приносили жертви річкам, колодязям і водяним духам.  

Про одну з таких прадавніх святих криниць та дивовижну силу її води я оповідала тут у статті «ДУМЕНКИ – ДУМА ДРЕВНЬОСТИ» за джерелом: https://uamodna.com/articles/dumenky-indash-duma-drevnjosty/ 

Ці давні вірування українців знайшли своє відображення у багатьох прислів’ях і приказках про воду: за водою підеш, то й не вернешся. Від великої води чекай шкоди. Вчорашньої води не наздоженеш. Вода в одного бере, а другому дає. Води – хоч топитись, та нема де напитись. Глибока вода не каламутиться. Глибока вода тихо пливе. З брудної  води ще ніхто чистим не вийшов. Не виливай каламутну воду, доки чисту не знайдеш. Вода знайде собі дорогу. Тиха вода греблю рве. Вода все криє, а береги риє. Вода м’яка, а камінь пробиває. Водою воду не загатиш. Мала вода великий шум. Вода крапля по краплі і камінь довбе. Не ходи у воду за птицею, а в ліс за рибою. В океані води не зміряєш. Де вода, там і біда. І вода як на місці стоїть, то засмерджується. Не все переймай, що по воді пливе. Чим глибша вода, тим більша риба. Вода ума не мутить та й голови не смутить. Тиха вода найглибша. Якщо з гірким молоком, то краще зі святою водою. В криницю воду лити – тільки людей смішити. Не зарікайся з тої криниці воду пити.

Людська поведінка теж сприяла народженню численних

прислів’їв і приказок про воду

Він і на холодну воду дує.

В решеті води не наносиш.

Вода все сполоще, крім лихого слова.

Він – як вода: скрізь просочиться.

Він ані в воді не втоне, ні в огні не згорить.

Він без кінця воду варить.

Він такий, що й у ложці води втопиться.

Не спитавшись броду, не сунься в воду.

Не ходи у воду за птицею, а в ліс за рибою.

Прийшло з води, пішло з водою.

Пролиту воду назад не збереш.

Без води й борщу не звариш.

Без води й каші не звариш.

Без Гриця і вода не освятиться.  

Глянь у воду та на свою вроду.

Ваша вода мокра, ще й зимна.

Він із води сухим вийде.

Він у десятьох водах митий.

Вода греблю рве.

Вода в решеті не встоїть.

В решеті води не наносиш.

Вода все сполоще, крім лихого слова.

Вода в одного бере, а другому дає.

Води – хоч мийся, ліса – хоч бийся, хліба – хоч плач.

Вивели його на чисту воду.

Звик з бідою – як риба з водою.

Риба у воді, а він до неї петрушку кришить.

Тиха вода людей топить, а бурна тільки лякає.

Під лежачий камінь і вода не тече.

Стовкла воду в ступі.

Бовть, як дурень у воду.

Хто хоче чистої води, нехай іде до джерела пити.

Чий берег, того й вода.

Як води боятися, то й не купатися.

Йому – як з гуски вода.

Схожі, як дві краплі води.

Не тим крапля камінець довбе, що сильна, а тим, що часто падає.

Прийшло з води, пішло з водою.

Пролиту воду назад не збереш.

Проти води пливе.

Тиха вода береги (греблю) рве.

У каламутній воді рибу ловлять.

У воді стоїть, а води просить.

Хліб – батько, а вода – мати.

Коло води (криниці і річки) садили вербу: дерево, освячене Богом. Вважали, що верба очищує воду, тримає береги. Молода жінка в окремі дні місяця не мала права йти по воду до криниці, щоб не осквернити її святість... 

У моєму селі кожна криничка має свою назву і свою історію. Та найвідоміша, навіть олегенднена, – Ольжина Криниця, яка носить цю назву вже майже 900 років, ще від часів Болохівської Руси. Назвали її не на честь відомої княгині Ольги, а на честь доньки тутешнього воєводи, яку татари прив'язали у лісі за непокору... З її сліз і утворилася криничка. Знаходиться вона у лісі, ближче до села. Це до неї сходилися пастухи, подорожні, механізатори і буряківниці з піль, аби втамувати спрагу, напившись прохолодної цілющої водиці, відпочити, набратися сил. Самі того не усвідомлюючи, так вони пошановували Господні очі. Від Ольжиної криниці тече, розширюючись, потічок-притока Віднога і вливається в Ікву, якраз перед Валами, древнім городищем часів Болохівської Руси.

Пам’ятна криниця і на Садибах: Сидорова. Хоч її копали троє молодих чоловіків: Сидір і два Василі (один з них – мій дідуньо), – для зручности, аби не уточнювати, стали називати Сидоровою. Ще в 1970-і роки до неї сходилися майже всі Садиби: з 30-ох господарств. Тепер не ходить майже ніхто, позаяк у кожному дворі проведено воду. Сумно дивитися на покинуту криницю, яка поступово замулюється, замовкає...

В останні кілька спекотних і посушливих літ у сільських криницях різко впав рівень води. Замулюються криниці, у деяких можна набрати лише каламутну рідину, у деяких вода й зовсім зникла... Пересихають джерела, замулюються криниці. Цим вони попереджують про дефіцит води на нашій планеті у недалекому майбутті.

Вогонь – Цар, а Водиця – Цариця, казали у давнину. Коли «є хліб і вода, то нема голода», повчав сумний життєвий досвід. Шануймо ж, оберігаймо, леліймо криниці, очі Матінки Землі! 

#автор_місяця 

 Любов СЕРДУНИЧ) 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Любов СЕРДУНИЧ Любов СЕРДУНИЧ 5 грудня 2018
Мою статтю 28 жовтня 2018 р. опублікувала (ще й надрукувала) газета "ВАШ ІНТЕРЕС" (м. Балта, Одеська обл.): http://vinteres.info/%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%B0-%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%96-%D1%97%D1%85%D0%BD%D1%8F-%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B0/
Любов СЕРДУНИЧ Любов СЕРДУНИЧ 17 жовтня 2018
Ще один гарний сайт опублікував мою статтю... Запрошую, друзі! http://mahno.info/dokumenty/korysni-vyslovlyuvannya/903-magchna-sila-vodi.html?fbclid=IwAR2iVQlhF-uxR4PNLDtQ39fLS087vcLIxWmKFQcU6Jomjva7k8ajhUl5nbU
Любов СЕРДУНИЧ Любов СЕРДУНИЧ 15 жовтня 2018
Зі статтею можна ознайомитись і НА САЙТІ «ЗАКАРПАТСЬКИЙ КРАЙ»: http://www.zkarpat.top/?p=126
Коти, яких спіймали на гарячому (фото)
Цікавість котів безмежна. Їм завжди цікаво, що ви робите, куди пішли, що принесли і, звичайно, що їсте. Навіть якщо ви будете їсти огірок, кішка буде сидіти поруч і всім сумним виглядом показувати, що совісті у вас немає, якщо не ділитеся... Тому-у-у... всім котиків:)
Читати більше
Як з'явився восьмигодинний сон, якщо наші предки спали двічі за ніч?
У 18 столітті люди спали двічі за ніч, вставали на кілька годин серед ночі, а потім йшли назад до ліжка, вже до світанку. Що з того часу змінилося та чому люди сплять 8 годин — досліджуємо далі.
Читати більше