ЮЛІЯ ЛОРД ПИШЕ ЧОРНИЛАМИ ВІДЧУТТІВ І ЗМУШУЄ ДУШІ ТАНЦЮВАТИ

Юлія Лорд – зріла співачка з юним голосом, спокусливим і муркотливим, наче кішка, який проникає у душі і змушує їх танцювати. Вона не схожа ні на кого, упізнавана навіть після років неприсутності на українській сцені, драйвова і вишукано еротична на сцені та абсолютно "безпонтова" у спілкуванні поза нею. 13 років тому вона уже запалювала ще зовсім молодий фестиваль "Володимир", тепер повернулася на ювілейний 20-й зі старими-улюбленими і новими піснями. У перерві між саунд-чеком і виходом на сцену ми розмовляли про творчість, джерела натхнення і, звісно, про те, чим займалася і де була Юлія Лорд, коли її не було чутно.

А це не секрет. Займалася музичною творчістю, різними цікавими для себе речами, подорожувала, закохалася в подорожах у Францію, думала там лишитися – і принаймні, на якийсь час осіла. Але не витримала, скучила за музикою і повертаюся до активної концертної діяльності.

Вам не було незвично чи навіть страшно повертатися, знову вливатися в це, сказати б, море українського шоу-бізнесу?

Я взагалі такий фрік, що мені не страшно (сміється). А якщо серйозно, то повертатися завжди непросто, надто ж, якщо маєш на меті повернути точнісінько те, що ти колись здобув. Я ж, не озираючись в минуле, роблю новий крок для себе.

Наскільки я пам’ятаю, коли ви починали, на українському телебаченні було набагато більше української музики, ніж тепер. Як почуваєтеся в новій ситуації, в середовищі, умовно кажучи, "пающіх трусов"?

Тепер настали часи телевізійних проектів. Добре, що з-поміж їхнього спектру є й музичні. Але це насамперед доволі штучні телепрограми. Люди щиро думають, що там є місце спонтанним речам, але насправді усе  повністю прописано, жодної імпровізації! Я трішки маю досвід участі (Юлія Лорд брала участь у телезйомках відбору до "Голосу країни". – авт.) і в мене є переконання,що там пророблено все до дрібниць за чітким сценарієм. Використовуються живі почуття, у вигляді редакторів та журналістів з учасниками працюють практично психологи. Певною мірою воно й цікаво, з цього можна було б і посміятися, якби воно не було так сумно. У медіа-просторі музиці лишається все менше місця. Але, з іншого боку, цю прогалину заповнює Інтернет. Серед моїх друзів і знайомих практично немає людей, які дивляться телевізор.  Усі давно мають можливість обирати, в який спосіб і чим себе розважити. Хочеш подивитися чи послухати те, що тобі до смаку – можеш усе знайти  Мережі.

Юлю, у публікаціях, рецензіях і анонсах вас часто називають "зіркою 90-х". Вас такий "шлейф" тішить чи навпаки засмучує?

Кінець 90-х, 1998-99 роки – це вже радше "двотисячні", по хронології так прийнято округлювати. І певною мірою мені це справді не дуже подобається, тому що люди, які мене не знають, можуть уявляти таку собі порядну жіночку в літах і злегка побоюватись зустрічі...

Однак люди, які вас знали і любили тоді, вертаються до вас до нової?

А ти знаєш, після першої презентації почула цікаву річ. Виявляється, ті, хто слухав мої пісні колись, боялися на неї іти щоб не розчаруватися, щоб цей образ, який у них був в голові, не розвіявся. Але потому були відгуки, типу – вау, гарно, сучасне звучання, сучасна група, класно. Це, звичайно, приємно.

Український музичний критик, автор книги "Україна InRock" Сашко Євтушенко назвав вашу музику сумішшю гранжу, альтернативного року і психоделу. В інших рецензіях її відносили і до альтернативного попу, і до інді-року. Як визначаєте ви музику, яку граєте?

Зараз узагалі важко виокремити жанр у чистому вигляді. Усе давно перемішалося, оскільки в поп-музиці, наприклад, часто використовуються елементи року, рокери вплітають етнічні мотиви, електронщину. Еклектика в музиці уже давно існує, власне, через це важко визначити чистий жанр. Коли ми тільки починали цим займатися, я розуміла, що ми граємо, - на ті часи це дійсно був альтернативний поп. Тепер наша музика має ознаки і електро-, і року…

Не знаю навіть, чи є потреба це вписувати в якісь чіткі межі, обмежувати себе. Тим паче, я люблю експерименти в музиці, з тим же джазом, наприклад. Ми з моїм другом Юрою Гнатковським створили  окремий джазовий проект. Спершу вирішили зробити якийсь альтернативний саундтрек до зимових свят. У результаті вийшла програма і диск "Сніжність", де американські хітові новорічно-різдвяні пісні ми переспівали з адаптованими українськими текстами. Недавно випустили другий диск, уже не прив’язаний до певного періоду. Називається "Ніжність". Там – всесезонні пісні, джазові і "любовні", адаптовані українською. До речі, три адаптації з французьких пісень зробили я сама.

Власне, через любов до експериментів я себе не обмежую жодним стилем. Можу грати як реально важку музику, так і легшу під яку можна потанцювати. Для мене творчість - це рух особистих переживань, а не гонка за шаблонами. Важливо, що випромінює серце. Якщо музика йде з центру грудної клітини, вона потрапляє в інші серця. Я пишу чорнилами відчуттів і переконана, що хімію чуттєвої сфери може передати саме музика.

У яких координатах живе ваша творчість? Чим надихаєтеся, що є для вас близьким зі світової музики, культури?

Так, інспіруватися – то взагалі для музикантів певна традиція. Починалось усе з любові до гурту "DepecheMode". Потім - "Garbage". Мені сподобалася ця рок-група, яка використовує й елементи танцювальної музики, лідер-вокалістка там – дівчина. Свого часу саме вони мене надихнули до того, щоб зібрати групу.

"Uлія Лорd" - це, фактично, музичний проект, де ви як вокаліст виступаєте із «живими» музикантами. Розкажіть про команду, з якою працюєте.

Зараз я граю з музикантами групи "Армада", власне, їхньою ритм-секцією: барабанщик Ігор Усенко і бас-гітарист Олександр Таряник. Гітарист Віталій Лякін задіяний у багатьох проектах, крім мого, найвідоміший з них називається "Champagne Morning". Це молодий київський гурт, але вже досить популярний.

Від виходу вашого свіжого альбому "8 секунд" минуло вже трохи часу. Як його зараз оцінюєте, що про нього думаєте?

"8 секунд" -  це зріз десяти років мого життя, 14 треків, які охоплюють цей період. Деякі з пісень довший час існували у вигляді демо-версій і стали відомими фанам завдяки тому, що потрапили до Інтернету. Інші можна було колись почути на моїх виступах. проте жодна з них до виходу альбому офіційно не була опублікована. Також, звичайно, до альбому увійшли і зовсім нові пісні. Можливо саме тому відомий російський продюсер Леонід Бурлаков назвав "8 секунд" альбомом довжиною в життя.

І на завершення, традиційно – запитання про плани на майбутнє. Знаю, що літо у вас видалося фестивальне.

Так, у нас тривають переговори щодо фестивалів, я рада такій активності в Україні – щороку з'являються якісь нові майданчики, є багато класних українських груп. У планах – концерти, нові пісні і, напевно, нові подорожі, адже є багато чудових місць, зокрема й в Україні, які варто для себе відкрити.