Юлія Баткіліна

12 березня 2018
Марина

Розповідь пошепки Юлія Баткіліна

Потяг іде на Схід, котиться, мов гроза,
повна чужого сну і гидкого чаю.
Дощ на вологих рейках утнув бачату.
Знаєш, тепер новини усі - невчасно,
небесними терезами,
ми із тобою поки не призвичаїлись.
Падає сонце і в обрії догоряє.
Щось не ідуть листи.
Дійдуть уже навряд.
Сни степових могил, марення теплотрас,
дихання міст в розкошланому волоссі,
темпу проспектів і заміської млості,
ще до війни - як нам тоді велося?
Як нам тепер, небо моє поранене?
Що там - прощання, протяги, однострої?
Потяг везе на Схід
Ніч над старим Дніпром.

© Юлія Баткіліна
Зображення-обкладинка: Ava.md
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Пам'яті Степана Пушика
Прикарпатський університет імені В. Стефаника. Перший курс. Розгублена студентка з великими мріями. Навколо метушилося безліч людей. Почалися пари. Одним з викладачів став Степан Пушик. Суперечливий, злилася на його насмішкуваті закиди, що не знаю повстанських пісень. Але завжди розуміла велич людини, яка переді мною. Час — надмінний, смерть — крадійка. Легенди — вічні, як і пам'ять.
Читати більше