Її талант скорив Париж - примхливий, гордовитий…

Розповідь про школу малювання Казановських у Житомирі буде незавершеною, якщо не згадати учнів, що досягли життєвих вершин завдяки викладачам та своєму таланту. Яскравим взірцем є випускниця школи – Софія Левицька. Сьогодні її ім'я менш відоме, а в 1930 роки минулого століття про неї часто писали мистецтвознавчі газети.

Скромна у побуті, невибаглива, з власною життєвою трагедією, Софія Левицька стала дорогоцінною перлиною у культурному житті Парижу першої половини ХХ століття. Найкращі художні галереї Франції змагались за можливість експонувати та продавати її мистецькі твори.
 
Знаменита Берта Вейль – галеристка, мистецтвознавиця – та й інші заробили великі статки на продажі її картин.
 
Відомий в ті часи поет, видавець книг з живопису, колекціонер дереворитів (творів графіки) Роджер Аллард говорив про Софію: "Талант її скорив Париж, примхливий й гордовитий. Цей факт не потрібно доводити".
 
Софія Левицька народилася в селі Вільхівці Хмельницької області у 1874 році. Батько її – заможний поміщик, був освіченою людиною, працював інспектором народних шкіл, приятелював з Володимиром Антоновичем – істориком, професором Київського університету; Тадеєм Рильським – етнографом, громадським і культурним діячем, батьком Максима Рильського.

Зацікавлення та потяг до малювання привели Софію в школу Казановських. Навчання давалось їй легко, молода вихованка мала успіх. Завдяки педагогам школи з`явилось впевнене переконання стати художницею.
  У 19 років Софію видали заміж за житомирського лікаря Маниловського. Подружнє життя стало важким випробуванням: чоловік зловживав алкоголем, у доньки, що народилась, були розумові відхилення. По закінченні навчання Софія повертається в батьківський дім, залишає доглядати дитину, а сама їде у Київ, де відвідує мистецьку студію Сергія Світославського. За його порадою наприкінці 1905 року вирушає вчитись малюванню до Парижа.
  Вже під час набуття професійного досвіду у Паризькій академії мистецтв Софію Левицьку визнали шанувальники живопису, колекціонери, мистецтвознавці.
  Перші спроби самостійної участі у виставках звертають на себе увагу критиків, які відзначають оригінальність її робіт та виключне відчуття смаку мистецтва: "Вона полонила усіх незвичайним своїм чаром і хвилювала розумінням природи".
  Її творчість розквітла у декоративних композиціях, натхнення і теми сюжетів картин надавали численні поїздки Францією, тісні стосунки з елітою творців свого часу, чиї імена сьогодні шанують у цілому світі: Аполлінер, Анрі Матісс, Поль Валері…
  Починаючи з 1910 року, Софія бере участь у найбільш інноваційних течіях ілюстрування художніх творів.

Вона й Анрі Матісс співпрацюють у популярному столичному журналі "Montjoie". В Паризькому літературно-художньому журналі "L-ELAN" Левицька ілюструє вірші самого Гійома Аполлінера. Мистецький Париж затамував подих!
  Аполлінер – поет, художник, критик, основоположник літературного авангарду, що визначив напрямок французької та світової поезії у ХХ столітті, обрав ілюстратором своїх поезій українку, Софію Левицьку.
  Навіть більше того, вочевидь під її впливом поет пише твір за українськими мотивами "Відповідь запорізьких козаків турецькому султанові", вдало поєднуючи яскравий українській гумор з дотепними французькими жартами. Відчувши впевненість, художниця ілюструє "Вечори на хуторі біля Диканьки" Миколи Гоголя, які разом з поетом Роже Алляром перекладає французькою.

Левицька жила не тільки одним малярством, її цікавили музика, поезія, література, вона приваблювала до себе творчих людей. Мешкала в колишній майстерні Огюста Ренуара, де як доброзичлива та весела господиня, з українською щирістю влаштовувала домашні вечірки, на яких зуміла поєднати багатьох художників, письменників, поетів, критиків, діячів культури.

Водночас Левицька підтримує дружні стосунки з українськими земляками. Всесвітньо відомий скульптор Олександр Архипенко – частий гість в її домі. Він засновник течії кубізму, свого часу, як і Софія, вчився у художній школі Сергія Світославського. На виставці 1912 року їх роботи були представлені поряд.
  Софія приятелювала з Олександром Купріним. Приводом для близького спілкування з відомим письменником були спогади про минулі часи у Житомирі. Там кожен залишив частинку свого життя. Паризький період Купріна був нелегким, Софія всіляко підтримувала письменника.
  Як художниця Софія Левицька має перед Україною незаперечну заслугу: вона зацікавила українством багатьох діячів культури у Франції, завжди пам'ятала Батьківщину. Схвально зустріла звістку про те, що розпалась Російська імперія, відгукнувшись графічною роботою "Визволення України", де козак, поборовши двоголового орла, б'є білого та червоного.

Український митець Олекса Грищенко згадував: "Усі любили її за добру вдачу та гостинність". Поет Поль Валері пише про Софію: "Я щасливий, що мав нагоду зустріти людину найвищого ґатунку". Однак найкраще описав її Еміль Бернар: "Це була чаруюча душа. Її слухали, як музику, – музику душі. Всі почуття дзвеніли в її глосі і здавалось, що вона не зі світу цього. Коли тримала пензля в руці, виникало враження, що палітрою їй слугує веселка. Її образи – це декорації радості і легенди".
  Важкі сімейні обставини підточили здоров'я, а нервова недуга звела художницю зі світу в 1937 році. Похована Софія Левицька у Парижі.
  "Не так важливо, в якому напрямку ти йдеш, важливо яким ти йдеш. Щоб йти до когось, треба бути кимось", – казав у давнину філософ Сенека. Софія Левицька довела це, розпочавши свій мистецький шлях у Житомирі, й завершивши його у вічності.

Сергій Собчук,
Член національної спілки краєзнавців України
Анна Собчук, співавтор
Джерело: zhytomyr.travel​

Фото: з відкритих джерел
Використані матеріали зі статей
професора В.Германа та мистецтвознавця François Roussier