Їх порівнюють з ДахаБраха. Про folk band Torban розповідає його солістка Марічка Чічкова

8 червня 2018
MartaOnyskiv

Ця дівчина завжди в русі. Приїхавши автобусом зі Львова, Марічка одразу зустрілася зі мною, а потім швиденько побігла до бабусі. Під час розмови ще мусіла перекусити. Добре, що зустрілись у відповідному закладі.

Марічка Чічкова — солістка львівського фольк-бенду Torban, івент-менеджер музичних фестивалів у Львові. Зараз організовує, зокрема, фестиваль крафтового пива і вінілової музики. Між тим встигає презентувати перший альбом групи Torban Vesna. 

Фото взяте зі сторінки Torban у фейсбуці

— Яку музику виконує Torban?

— Традиційну. Ми шукаємо старі народні пісні, додаємо свого аранжування. При цьому не змінюємо форми, тексту й ритму пісні.

— Чому саме традиційна музика?

— Я переконана, що у нас спотворене бачення українського традиційного. Ми не шароварщина і куми на підпитку. Я частіше всього надихаюсь й аранжую пісні українського Полісся. Вони якось зуміли зберегтись, без отих цивілізаційних, релігійних, політичних нашарувань. Розумієш, традиційна музика — вона витримана. Сучасна пісня виникає, записується, трохи побуде популярною і все. А у цих пісень кількасотлітня історія, вони кристалізуються в часі. Такі пісні не можуть не зачепити.

— Тобто мета Torban популяризувати справжню автентичну українську пісню?

— Ми беремо традиційну пісню і подаємо її зрозуміло для сучасного слухача.

Бенд люблять слухати європейці. Torban нещодавно відіграв вісім концертів у Східній Європі   Фото взяте зі сторінки Torban у фейсбуці

— В інтерв’ю з Torban часто згадують ДахаБраха. Ви себе порівнюєте з ними, може рівняєтесь на них?

— Не ми, а нас часто з ними порівнюють. Звісно, ми слухаємо й захоплюємось ДахаБраха. Проте, музика у них побудована на африканських ритмах. Тоді як Torban надихається європейськими мелодіями та інструментами.

Марічка розказує вірш-уривок однієї з пісень Torban. Вона впевнена, що це і є наше: таке реальне й про справжнє життя.

— Коли відбулось особисто твоє захоплення традиційною українською піснею?

— У 13 років. Тоді померла моя бабуся. Татова мама. Вона сама з Конотопу і дуже любила співати. Так стається, що коли людини уже немає, тоді ти починаєш любити у ній те, на що раніше не зважала. Співати я завжди любила і навіть вчилася хоровому співу.

Фольк-бенд Torban у повному складі з незвичними інструментами  Фото взяте зі сторінки Torban у фейсбуці

— У нас у Калуші?

— Я переїхала до Калуша з Росії, Краснодарського краю, коли мені було 10-11 років. Там я відвідувала музичну школу, клас — хоровий спів. Коли ми переїхали сюди, то у першій музичній школі не було хорового співу. Тому навчалась я гри на фортепіано. Займалась і вокалом. Зокрема, виступала разом з ансамблем бандуристок музичної школи та співала у студії «Ліра» Оксани Лісовської.

— А як опинилася в Росії?

— Я там народилася, але батьки у мене українці. Мама — корінна калушанка. Батьки навчалися у франківському інституті нафти і газу. Після навчання їх скерували до Росії.

Марічка Чічкова тримає в руках концертину, на якій грає під час виступів  Фото взяте зі сторінки Torban у фейсбуці

— Після музичної школи далі навчалася музиці?

— Ні. Після дев’ятого класу я хотіла йти вчитися у музучилище. Мама сказала, що музика — це не робота. Мене відговорили. Я закінчила Львівську політехніку, менеджер за освітою. Чесно, не шкодую. Основною моєю роботою є власне менеджмент. Коли б вчилась музиці у виші, то боюсь, вона б перестала бути для мене творчістю, а стала б просто роботою.

— Тобто заробітку в Torban не вистачає для прожиття?

— Кожен з учасників гурту, а нас п’ятеро, ще десь працюють. Серед нас— і айтішник, і юрист, і фотограф. Багато відомих мені крутих музикантів ще мають основну роботу.

Марічка проспівує «Я можу і так співати» у стилі поп-музики. Проте, визнає, що це не її. Хоча такий спів може приносити пристойні кошти.

— Під час навчання у політесі ти займалася музикою?

— Ні. Тоді треба було обирати: або навчання, або музика. Я обрала перше. Власне, цей відхід від музики дається зараз взнаки. Є що наздоганяти.

Справа Марічка Чічкова на перезентації альбому "Vesna" у Дзизі, Львів   Фото взяте зі сторінки Torban у фейсбуці

— Коли ти знову повернулася до музики, зрозуміла, що це твоє?

— Десь рік після завершення навчання. Тоді я виступала з чеським гуртом Deshi. Між іншим, з ними мала свій перший виступ у Maxwell в Калуші.

— У яких ще музичних проектах ти брала участь?

— Оленки. Нас було дві солістки. У Калуші ми також давали концерт. Часто їздили співати за кордон. Просто співали на вулицях європейських міст. Чесно, отримували непоганий дохід.

— Після цього проекту був Torban?

— Так. Там вийшла кумедна історія. Я відчувала, що проект Оленки добігає свого кінця. Ми виступали у Яворові у Дідовій Хатчині. Там же виступали Артур та Юра. Саме вони заснували Torban. Мені так сподобалося, особливо те, що хлопці грали на колісній лірі. Я давно хотіла навчитися на ній грати. Уже під кінець виступів, коли хлопці збиралися додому, я набралась зухвалості й запитала чи не треба їм дівчини-солістки.

Данута Зґарда - ще одна солістка Torban   Фото взяте зі сторінки Torban у фейсбуці

— Коли слухати інтерв’ю Torban, то найбільше говориш і коментуєш саме ти. Я, чесно, думала, що саме ти й заснувала цей бенд.

— Я вчилася керувати, от і керую (сміється). Якщо чесно, то мені просто дуже подобається цей проект, я майже завжди про нього думаю, шукаю пісні, аранжую їх, шукаю майданчики для виступів. Але не можу сказати, що я лідер чи керівник проекту. Ми всі вкладаємося в нього.

— Скільки часу існує цей фольк-бенд?

— Два роки.

— Які найбільші досягнення Torban на твою думку?

— Випуск альбому, звичайно. Ще ми отримали грошову нагороду на польському конкурсі у Любліні. Ці гроші допомогли записати альбом.

А ще, ми досі існуємо — це найбільше досягнення.

— Де виступаєте?

— Найсхіднішою та найпівнічнішою точкою в Україні є Чернігів. Виступаємо в Києві, Львові, Тернополі. Зараз пробуємо публіку в Івано-Франківську, Калуші, Чернівцях. Проводимо концерти за кордоном: скоро плануємо міні-турне Польщею та Прибалтикою. Ми там уже виступали й нам дуже сподобалось. Європейці взагалі фанатіють від української традиційної музики, особливо від багатоголосся.

Від:

KalushNews.City

[adSlot9]

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Пам'яті Степана Пушика
Прикарпатський університет імені В. Стефаника. Перший курс. Розгублена студентка з великими мріями. Навколо метушилося безліч людей. Почалися пари. Одним з викладачів став Степан Пушик. Суперечливий, злилася на його насмішкуваті закиди, що не знаю повстанських пісень. Але завжди розуміла велич людини, яка переді мною. Час — надмінний, смерть — крадійка. Легенди — вічні, як і пам'ять.
Читати більше