Яніна Соколова: «Коли з тобою щось стається – це сигнал, що треба щось віддати»

24 травня 2019
Редакція

Телеведуча розповіла про те, що найбільш обурює в реакції суспільства на людей із онкологічною хворобою, що має змінитися в країні у сфері лікування таких пацієнтів та чи важко було викладати на загал історію власної боротьби, – інформує Детектор медіа.

Відома телеведуча й акторка Яніна Соколова 22 травня, на своїй сторінці у Фейсбуку повідомила про запуск нового мультимедійного проекту «Я, Ніна» – про онкохвору дівчину, – заснованого на історії самої журналістки. Яніна зізналася, що сім місяців тому в неї діагностували рак та що наразі вона вже поборола цю хворобу.

Телеведуча розповіла, як наважилася оприлюднити власну історію, як суспільство реагує на онкохворих людей та що наразі потребує першочергових змін у країні в питаннях лікування від раку.  

Яніно, в який період, у який момент у вас виникла ідея проекту «Я, Ніна»?

–  Ідея проекту виникла в перший день після операції. Я лежала в реанімації, дивилася в стелю й думала про те, що ця хвороба має бути якимось сигналом, знаком і поштовхом для того, щоби зробити щось корисне для цієї країни і для людей. Я зрозуміла, що треба робити проект, який розкаже всю цю мою історію. Адже видаленню органів і, власне, реанімації передувала історія того, як я дізналася, що в мене рак, і що він в мене досить давно.

Я пройшла через помилки лікарів, через некомпетентність фахівців лабораторій... Уся ця історія претендувала на те, щоб її екранізувати чи принаймні якимось чином розказати. І я почала писати книжку – записувати все, що зі мною відбувалося, придумувати паралельно історію, яка була би пов’язана із коханням у житті цієї людини... У проекті все це буде зміксовано з моїми почуттями та з історіями, що супроводжували мене всі ці сім місяців. Тобто це буде такий художній проект, в основу якого покладено реальну історію мого життя за цей фактично рік.

Ви вже розповіли про те, що мультимедійний проект «Я, Ніна» складатиметься з книжки, фільму та кліпу – саундтреку до фільму. Розкажіть, будь ласка, детальніше про кастинг: хто кого зіграє. 

–  У цій історії гратимуть троє людей, як ви знаєте. Я граю себе. І зі мною – двоє моїх найкращих друзів: фронтмен гурту «Друга ріка» Валерій Харчишин та акторка театру і кіно Валерія Ходос. Власне, це буде любовний трикутник, у якому зіграю я і мої найближчі друзі.

В дописі у Фейсбуку ви зазначили, що в нашій країні різко негативно ставляться до людей із онкологічними хворобами. Не могли би ви розповісти, що саме мали на увазі? Які реакції обурювали вас найбільше?

–  Я пройшла величезний етап лікування – тридцять променевих терапій і хіміотерапії...  А променева терапія, щоб ви розуміли, це терапія, яка робиться не в палаті, а в спеціальному корпусі, де багато людей, які приходять робити цю процедуру. Ставлення соціуму до людей, зокрема без волосся, – як до тих, хто має якусь інвалідність. І значна частина людей, із якими я стикалася поза межами лікарні, та і в ній теж, ставляться до онкохворих як до тих, хто приречений на смерть. Тобто якщо ти лисий, то ти «явно маєш щось, що може передатися, і від тебе тхне вже землею»...

Безумовно, я ходжу в перуці: я медійна персона, мене всюди впізнають і я просто не можу ходити без неї. Але одного разу я поїхала робити манікюр у такому маленькому містечку в шапці і просто інерційно зняла її. Протягом цих тридцяти хвилин манікюру я відчула весь сморід невихованості українського суспільства. Спочатку в мене спитали, чи є в мене температура, потім спитали, чи точно мені добре, потім на мене дивився весь салон... Весь! Потім почали мені робити манікюр, але жінка весь час виходила, аби протерти спиртом собі руки, потім вона вдягнула маску на обличчя. Але це була я – внутрішньо сильна людина, яка готова до таких речей, тож спостерігала за цим навіть із цікавістю, бо потім зможу це вкласти в історію книжки. А в цілому для людей, які перебувають у стані емоційно складному, переживати ще й такий тиск соціуму – це взагалі жах.

Ну і ще одна історія – це історія всередині лікарень, історія ставлення до онкохворих із боку медичних працівників – не лікарів, а іншого медперсоналу. Медичні сестри, прибиральниці й такий персонал, який весь час проводить із хворими, – це часто люди, які не надто раді тому, що ти живеш. Відповідно це ставлення треба міняти й паліативну медицину в цілому, що мене зараз найбільше турбує.

Люди часто помирають у лікарнях на курсах хіміотерапії. І лікарі знають, що вони помруть, але для того, щоби підтримувати їхні організми, вимушені тримати їх у лікарні. У мене, слава богу, не було метастазів, у мене вже все в порядку, але люди, які мають такий діагноз, ускладнений метастазами, які пройшли вже двадцять курсів хіміотерапії і почуваються дуже погано, знаючи, що це вже фінал, змушені сидіти в лікарнях і доживати останні дні, бо держава Україна не має можливості тримати їх удома. Люди помирають у палаті або в Інституті раку, в кращому разі. А якщо вони живуть у регіонах... Ви  ж уявляєте, як саме часто виглядають наші лікарні? Так от ці люди помирають наодинці. І плюс, не забувайте, що якщо людина лежить у палаті, вона лежить не одна, а з шістьма іншими людьми, які теж перебувають у такому стані – комусь краще, комусь гірше. Це величезна проблема, і психологічна в тому числі.

Яких іще проблем ви торкаєтеся в проекті, окрім психологічних?

–  Ще тема, яку хочу освітити, – доступ до медичного канабісу. Коли ти проходиш хіміотерапію, потім тиждень почуваєшся дуже зле: це нудота, викручування всього тіла, неможливість спокійно лежати, запаморочення, висипка по тілу – цілий букет. Так от медичний канабіс, на відміну від опіатів, морфіну, приміром, дає можливість знеболення організму без глобальної побічної дії. І я буду виступати на конференції 31 травня (31 травня в Києві у приміщенні Торгово-промислової палати України відбудеться друга Міжнародна медична конференція IMCC-2019. – Ред.) – там буде окрема платформа, де я розкажу свою історію. Я користуюся канабісом у Києві, мені привезли його з Америки, але вийти на вулицю подихати свіжим повітрям, сісти, коли погано, і застосувати цей канабіс я не можу. Це нелегально – мене просто арештують. Тому це тема, яку я теж хотіла би розкрити, і в кіно в тому числі і в книжці, й під час моєї діяльності поза межами проекту.

Через що ви пройшли емоційно, щоб наважитися розповісти про вашу хворобу, створити на цій основі проект, поділитися в мережі? Наскільки важким був цей шлях, наскільки довгим?

–  Я думаю, що ті, хто стежить за моїми проектами і за моєю діяльністю в цілому, знають, що я дуже смілива людина. Я енергетично й емоційно не завжди можу опанувати якісь важкі моменти в моєму житті, і я дуже щаслива, що зі мною поруч мої друзі і моя родина. Але, в цілому, я вважаю, що коли з тобою щось стається, то це сигнал для того, щоб ти щось віддав, а не щось прийняв. Тобто вдячна небу за те, що воно подало мені цей сигнал, за те, що я здорова зараз, і за те, що ця історія зараз може бути корисною людям.

Не скажу, що відкрила я її просто, оскільки ви розумієте, скільки місяців я мовчала і що я пережила, але я відкрила її з чистою душею – заради того, щоб у цій країні настали зміни. І повірте мені, я і моя команда маємо всі важелі задля того, щоб цим фільмом змінити ситуацію. Принаймні показати людям, як воно – так жити. Фільм не буде наповнений утомленою приреченістю, якимись драматичними моментами смерті – фільм буде дуже оптимістичний, фільм буде веселий, фільм буде про кохання, наповнений щастям любові. Це саме те, чого потребують онкохворі в цей період їхнього життя найбільше. Тому я сподіваюся, що в нас усе вийде, і я дуже дякую всім за підтримку.

Для того, щоб підтримати проект, тисніть СЮДИ.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

15 афірмацій, які допоможуть вам жити так, як бажаєте саме ви
Бути собою, відкритися іншим людям, зважитися змінити своє життя — звучить заманливо, але одночасно й лякає. Багато з нас вважають за краще жити обережно й обачно. Але без ризику не буває перемог.
Читати більше