ялинки

Ялинки

Був казковий зимовий вечір. Земля вже була схована під великим шаром снігу. Ліхтарі відбивалися від цього килиму і навколо було яскраво так, як і вдень. Вулиці вже пустували, бо всі сиділи вдома та готувалися до свята, але завжди є виключення і ним був Борис. Він стояв один посеред засніжених автомобілів біля дороги та розмовляв по телефону:

-Скільки можна на тебе чекати?

-Кохана, ще є час та нікуди поспішати.

-Що значить «нікуди поспішати»? До Нового року залишається 4 години, а йому «нікуди поспішати».

-Кохана, прошу тебе. Все буде добре, ти ж знаєш, що я зараз ще працюю. Скоро буду.

-Ти говорив це дві години тому. Навіщо ти стоїш там один? Невже ти дійсно віриш, що хтось 31 грудня прийде купувати у тебе ялинки?

-Ще й як. От побачиш. Цього року все буде чудово.

-І цього року дочка зможе зустріти Новий рік з батьком?

-Чому ти знову починаєш? Ти ж сама розумієш, що усе це заради неї.

-Якщо вона тобі дійсно дорога, то не слід було йти з колишньої роботи. Там хоч була стабільна зарплатня.

-Та я таку суму зараз за один вечір отримаю. Все, йде покупець, цілую тебе і Ларису. Скоро прийду.

Насправді жодного покупця не було, Борис просто хотів завершити цю розмову. Вона повторювалася кожен рік. Він кинув свою роботу і тепер, щоб виживати, мусить підробляти у різних місцях. В новорічні свята, наприклад, торгує ялинками, але ще ніколи не повертався додому з грошима. Він завжди пропускав той момент, коли його донечка Лариса ще не спала, бо приходив пізно і ще й без подарунків. Борис подивився на екран свого мобільного, на якому була фотографія маленької дівчинки з білими хвостиками. Він провівся ніжно пальцями по її обличчю і поклав телефон до кишені. Тоді витягнув звідти папірець  та розгорнув його. Це був щасливий квиток з цифрами 308335. Борис беріг його вже місяць, бо вірив, що він принесе йому щастя.

-Ну, друже, де вже те твоє щастя?,- промовив він вголос, але відповіді не отримав. Потім заховав його та чекав далі.

Вітер почав здіймати з дахів будівель увесь сніг і утворювати сильну хурделицю. Вона була такою потужною, що Борис міг бачити тільки на відстані витягнутої руки і ні метром більше. Аж раптом він почув по рипінню снігу, як хтось до нього наближається. Це виявився простий чоловік, що був одного росту з ним. Він розкутав свій шарф та привітався з Борисом:

-Добрий вечір.

-Добрий,- сказав Борис з полегшенням.

-Ну що, як торгівля? Бачу, ніхто не купує?

-Чому ж? Залишилося тільки три ялинки. Хочете взяти?

-А от прийшов і думаю. А чи варто її брати? Я вчасно її не купив, то навіщо вже її брати зараз? Все рівно не встигну одягнути її вдома до свята.

-Чому це раптом? Ви тільки подивіться, що за красуні! Одна краще іншої!

-І скільки коштує?

Тут Борис зрадів, що зможе спіймати покупця і з усмішкою промовив:

-500 гривень.

-Ні, це дорого. Не хочете скинути?

-Ви що? Як можна? Це ж вже скинуто.

-Ну ні, мені не підходить. Бувайте здорові. З Новим роком.

-Вас також.

Борис похнюпився та вже навіть не знав, що йому робити, але той чоловік повернувся і вже не такий самовпевнений:

-Слухай, друже. Я тоді думав, що змушу тебе ціну збавити. Мені конче потрібна ялинка. Мій шлюб тріщить, жінка дала останній шанс і сказала, щоб без дерева не повертався, а в самого тільки 300 гривень. Виручи мене. Дочка чекає на ялинку, чекає, що тато принесе свято.

-Вибач, але мені сказали за меншою ціною не продавати. Нічим не можу допомогти.

-Розумію тебе, це робота. В тебе ,мабуть, також сім’я і ти заробляєш їм на життя. Я тоді піду пошукаю ще.  Бувай.

Сніг припинив йти і Борис дивився в спину цьому чоловікові. Але чим далі він віддалявся, тим сильніше Борис відчував зв’язок між собою і ним. Тоді він подумав, що все це маячня, що жінка його права, що потрібно знайти якусь реальну роботу, що годі вже покладатися на ці забобони. Борис взяв одну з ялинок та побіг вслід за чоловіком.

-Агов! Зачекай! Тримай, влаштуй свої доньці свято.

-Але ж ціна…

-До біса. Якщо я її не збуду, то погано буде і мені, і тобі, а так хоч хтось буде задоволений. Вона твоя, забирай.

-Боже, дякую тобі, друже. Ось візьми.

-Ні, залиш собі. В мене є.

-Я наполягаю, візьми гроші. Якщо не заплатити, то ялинка буде краденою, а мені таке не потрібно. Візьми.,- він протягнув їх Борису і він прийняв їх, а разом з ними ще й лотерейний квиток, який не був потрібен чоловікові.- Дякую тобі велике. Ти врятував мене і мій шлюб.

-З Новим роком тебе.

-І тебе, друже. Ну все, я побіг.

Борис посміхнувся, поклав гроші у кишеню і пішов чекати свій тролейбус.

Коли він вже їхав додому, то дістав свій квиток та копійку і перевірив числа. Борис струшував плівку одну за одною і в кінці побачив цифри 308335.

-Ну ні, я в це більше не вірю. До побачення,- він кинув його у смітник, коли зійшов на свою зупинку і пішов до сім’ї.

Жінка зустріла його з виразом злості на лиці , але Борис одразу ж її поцілував та сказав:

-Кохана, я побачив одного чоловіка і зрозумів, що з нами було не так. Вибач мене за все, що я зробив. Я кохаю тебе, я люблю Ларису. Де вона?

-Спить.

-Нічого, завтра привітаю. Я купив їй цукерок. Після свят я влаштуюсь на якусь справжню роботу і в нас знову буде все добре. Вибач мене.

Жінка не знала, що на це відповісти, бо зазвичай Борис приходив і кричав, що це вона розуміє його неправильно. Але коли побачила, що він вибачається і обіцяє краще життя, вона розчулилась та обійняла його.

-Звичайно, я вибачаю. Тепер у нас все буде добре. Як я цього чекала. Гроші не є проблемою, якось жили без них і впораємось далі. Я кохаю тебе.

-І я тебе кохаю. Ходімо дивитися телевізор. Там зараз мають йти різні концерти.

Вони, як молодята, побігли з усмішками до дивану та увімкнули телевізор, але там йшла реклама. Та їм було байдуже, вони просто обіймали один одного і дивилася один одному у вічі. Потім жінка встала та пішла на кухню за салатами, а Борис звернув свій погляд до екрану. Там йшла новорічна лотерея і голос звідти промовив:

-Вас вітає наша новорічна лотерея «Шісточка». І зараз ми дізнаємось, хто отримає свій новорічний подарунок у розмірі 200 тисяч гривень. І виграшні цифри 3,0,8,3,3 і 5.