Саша була досвідченою жінкою, яка не мало чого побачила в своєму житті і вже доволі саркастично ставилась до людей, особливо до взаємовідносин з ними. Єдине правило, яким вона керувалась звучало приблизно так: "Дозволено все, що робить тебе живою". Там, де починалась дія цього правила, там закінчувались всі соціально прийнятні правила. Жінка дозволяла собі будь-які стосунки: з чоловіками, які набагато старші неї, з одруженими чоловіками, навіть з чоловіками своїх подруг. Вона прекрасно розуміла, що все це не додає їй тотального щастя, але хвилини, коли вона мала змогу почути своє дихання, згадати, що шкіра має здатність відчувати дотики, а органи функціонують, все це штовхало її до нових зустрічей, нових помилок і нових переживань. Все це дійшло до такого стану, коли Саша взагалі перестала бачити межі дозволеного і такого, що викличе осуд з боку суспільства. Все, що коїлось в її особистому житті, залишалось в її особистому житті.
Так дівчина жила день за днем, шукаючі нові виходи сублімації і нові способи струсонути своїх внутрішніх форелей. Але як і кожна людина, Саша мала свою "п'яту Ахіла". Таким слабким місцем виявилась її молодша сестра Омега. Саша завжди жаліла малу, бо та мала певну особливість. Омега була загадкою для лікарів, ніхто не міг розгадати її феномен, який крився у дивовижній і рідкісній закономірності: дівчинка не дорослішала. Наче скопійована з фантастичних сюжетів, вона мала чи то суперздібність чи то супернедолік.
Дівча просто завжди залишалось в одному і тому ж віці. Хоча психоаналітики різнились у своїх висновках, Саша була переконана, що її сестричці було приблизно років 10. Вік, який передбачає первісні задатки міркувань про життя, усвідомлення себе окремим індивідом, але при тому життєвий досвід був ще таким мізерним, що дозволяв бути безвідповідальною, мрійливою та наївною дитиною. Омега настільки любила життя і настільки любила людей, що Саша була змушена постійно спостерігати за нею, аби та не втрапила в халепу.
Хоча не можна сказати, що старша сестра скаржилась, навпаки, вона відчувала, що турбота про малу - відповідальність, яка робила її людянішою. Інколи, коли доросле життя заганяло головну героїню в глухий кут і змушувало діставати всю свою холодну зброю і різати гортані всім, хто того заслуговував і тим, хто просто потрапив під руку, вона все одно поверталась додому. Із закривавленими руками вона йшла до ванної кімнати і тоді тільки присутність малої сестри змушувала її не втопитись у ванній, а просто змити всі людські тельбухи зі свого фартушку, вимити руки з гліцериновим милом і прямувати прямо до кімнатки Омеги, де та вже чекала на вечірню оповідку про добро і красу. Тоді все ставало по іншому.
Як тільки дівчина перетинала вхід у спальню малечі, вона відчувала, як пряні запахи від ароматичних паличок заполоняють всю її порожнечу, яка утворювалась кожного разу, коли в черговій бійці їй ненароком вирізали серце. Як тільки вона брала книгу з вечірніми казками до рук, вона відчувала, як дезинфікуються її руки від кривавого засушеного бруду.
Більшість, хто зустрічав цю дивну сімейку, думали, що Омега то донька Саші, дехто пояснював все уповільненим гормоном росту у молодшої сестри і ніхто навіть не здогадувався, що мала - близнюк своєї сестри. Колись давно, вони не домовляючись почали говорити всім, що Саша - це старша сестра, але насправді Омега з'явилась на світ раніше. На якихось декілька хвилин, але раніше...
Дивно пояснити такий саркастичний збіг долі, який вимальовував стежини для двох сестер-близнючок. Омега, будучи старшою за появою, не могла подорослішати і завжди залишалась десятирічною дівчинкою ,яка раділа ромашкам на задньому дворі, сонячним зайчикам і осіннім листочкам, які могли заворожити її на декілька годин. І Саша, котра з'явилась пізніше сестри, взагалі не могла згадати, чи була вона колись дитиною, чи одразу народилась дорослою жінко, яка, наче той сторожовий пес, охороняла свою "малу" від будь-яких втручань зовнішнього світу.
Коли до будинку, в якому жили дівчата, приходили люди, Омега, як правило, йшла до своєї кімнати і тихенько гралась наодинці зі своїми іграшками або засинала за читанням чергової оповідки. Але були такі моменти, коли вона, наче той горобчик, починала бігати навколо гостя, цвірінчати та бавитись з незнайомцем. Це був найкращий індикатор для Саші. В такі моменти вона розуміла, що все, що подобається малій, все це наповнювало їхній дім світлом та теплом, тому, хто б не був той гість, він міг залишатись в їхньому будинку рівно стільки, скільки він готовий приділяти увагу дівчинці.
Так сталось і цього вечора. Коли дівчата готувались провести закінчення дня вдвох, в двері несподівано постукали. Саша подивилась у дверне вічко і одразу зрозуміла, що вечір буде нетиповим. Як тільки двері прочинились, зі сходів другого поверху вже неслась мала Омега. Дівча наче знала чи відчувала, що сьогодні її має навідати їхній старий знайомий. Саша мовчки відчинила двері і мовчки обійняла чоловіка. Омега ж повна радості, наче те цуценя, почала бігати навколо гостя і щебетати свої розповіді. Чоловік слухав малу і мовчки прямував до кухні, де Саша вже заварювала ароматний чай.
Вони сіли навпроти і дивились один одному в очі. Вони були такі раді бачити один одного, але чомусь не могли сказати ні слова. Натомість всі слова говорила Омега, вона розповідала про їхнє життя, пригоди та радощі, про незгоди та сум. А потім, переставши гомоніти, зтишилась і так безпосередньо і по-дитячому сказала "Ти не звертай уваги на Сашку, вона просто втомилась і дуже хоче спати". Чоловік відсунув свій стілець, встав та попрямував до дівчини. Він нахилився до неї і поцілував у чоло. Саша вмить відчула як провалюється у тяжкий та солодкий сон, вона відчувала свіжі простирадла на своїй шкірі і пряний запах подушки. А знизу, у маленькій та затишній кухні, вуста чоловіка відривались від чола маленької дівчинки, яка дивилась на нього очима дорослої жінки і була невимовно вдячна за те, що її сестра нарешті може лягти поспати.
http://lyumos.blogspot.com/2015/10/blog-post_27.html
Na Kovalnya
2 листопада 2015
