Якщо вам більше подобається «ах», або Таємниці відьом

Пригодницька історія у цій книжці розповідає про особливості української мови, і це дуже важливо для нашого сьогодення, коли питання переходу на українську як ніколи актуальне. Особливо для українців Сходу та Півдня, а також переселенців в усіх регіонах України та за кордоном. Що ж до особливостей згаданого переходу, то коли він відбувається у такий винахідливий та чарівний спосіб, як у цій книжці, то це не лише покращує та пришвидшує процес, але й гарантує неабияке задоволення від магії самого тексту. І володіють цією магією… чотири відьми, які виявляються зовсім не такими, як звикли їх сприймати люди.

 «У людей багато стереотипів про все на світі: про відьом, про те, що вони старі, злі, огидні та з бородавками на носі, - розповідає один з героїв цієї книжки. - Про число «13», про розбиті дзеркала, розсипану сіль та ще багато чого. Це ж треба… Ну, нічого. Я спробую частіше малювати відьом із котами. На честь нашого знайомства з тобою — з чорними. Зробимо їм ребрендинг».

І справді – чотири дівчини, з якими знайомиться герой книжки, потрапляючи через війну, яка вигнала його з рідного дому, до казкового міста, виявляються чарівними, професійними, вигадливими… берегинями рідної мови. Крім того, що в їхньому відьмацькому казані вариться цілий український правопис, вони ще знайомлять і головного героя (і заодно всіх читачів цієї історії) з усіма його «діючими особами» - наприклад, з Прикметником або Прийменником.

«— Ах! Мій залицяльник часто пише, що я в його серці та думках! — Навіть у тьмяному світлі вітальні я побачив, як розпливлася в щасливій усмішці Третя.

— До речі, тут багато «-ах» і «-ях», — сказала Друга та кивнула на шухляду.

— Так-так, вони часто потрібні в множині місцевого відмінка. Дуже зручні… Наприклад, коли кажеш «у думках», «по світах» або «в серцях»… А ще «на спинах», «у хатах», «на полицях» та «по сторінках». Люди часто тут помиляються.

— А як вони кажуть? — спитала Четверта.

— Через незнання або неуважність кажуть з «-ам» або «-ям»: «по світам» та «по хатам». Так не має бути.

— Якось не по-нашому, — скривилася Друга.

— Мені «-ах» більше подобається. Одразу згадую повідомлення від…

— Дівчата, ми відволікаємося від головного, — я почув схвильований голос

Четвертої. — Ми ж досі не знаємо, хто був у моєму будинку. А якщо він… Чи

вона…

— Не панікуй завчасно. У нас залишилася остання на сьогодні спроба, я за-

питаю ще раз, — сказала Друга. — Куле! О, куле! Де конкретно зараз перебуває

той, хто був у будинку Четвертої?»

Хай там як, але особливою книжку «Мова. Таємниці відьом» Наталі Місюк робить не лише її актуальність, адже її видано саме сьогодні, коли перехід на українську мову є важливим кроком для переселенців в усіх регіонах України та за кордоном (сама авторка - кримка, яка 2014 року переїхала до Львова, почавши спілкуватися  українською). Такі книжки завжди були і залишаються важливими і для україномовного населення, адже справа виховання нового покоління мовців (і читачів) за умов глобальної технократії і вихолощення національного духу потребує все більш творчого підходу і відповідної стилістики.

Наталя Місюк. Мова. Таємниці відьом. – К.: Видавничий дім «Mamino», 2024

Ілюстрація: Олена Васіна