Якщо пощастить, в житті людини настає такий момент, коли нема в кого спитати поради. Зовсім.
Не тому, що немає нікого поруч або немає нікого старшого. Є. Але просто вони не ходили твоїм шляхом. Вони ходили тільки своїм, та не твоїм.
А ти зайшов вже достатньо далеко, щоб питати поради в інших. І всі їхні слова тепер не більше, ніж думка сторонніх спостерігачів, на яких не вийде звалити свої невдачі.
Доводиться шукати всередині ту точку, яка допоможе прийняти рішення. І порівнювати з нею зовнішні підказки. Нести відповідальність за будь-яке рішення і вчитися витримувати свої внутрішні шторми.
Багато хто намагається уникнути цього моменту. Вони одружуються на тих, хто скаже їм, що робити. Дружать з тими, хто належно їх оцінить. Працюють у тих, хто забирає собі відповідальність. Так і доживають до старості. І нічого страшного в цьому немає.
А коли йдеш один, часом здається, що все робиш неправильно (і ті, хто сумнівається, обов'язково почнуть тобі докоряти). І не тому, що справді щось не так, а тому що інші роблять інакше. Тому що, крім тебе, ніхто так не робить. Тому що це тільки твій шлях. З невідомої території з внутрішнім компасом і самостійно винайденим змістом...
Зображення - pinterest.com.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
