Яків Маркович

День у день упродовж 50 років він писав історію України. 17 жовтня 1696 р. у Прилуках народився Яків Андрійович Маркович.
 
Старшинський козацький рід Марковичів або Маркевичів – один із найдавніших і майже у кожному представникові проглядають руді пейси гешефтмена Аврама. Не був винятком і Яків Андрійович Маркович, мемуарист і хроніст, прадід письменника Опанаса Марковича, чоловіка Марка Вовчка.

Його батько, Андрій Маркович, був козаком Прилуцького полку, потім дослужився до полковника Лубенського полку, а згодом і до генерального обозного, ставши другою особою в країні після гетьмана. Його мати, сотниківна Ганнуся Маковська із Кролівця, народила дев’ятьох синів-соколів, найзнаменитішим серед яких був Яків Андрійович Маркович. А дід Марко був міцним владним "славетним паном" і подбав, щоб улюблений онук здобув щонайкращу освіту.

Яків Маркович був улюбленим учнем ректора академії, професора Феофана Прокоповича, який порадив здібному юнакові ніколи не розлучатися з книгою, що той і виконав. Феофан Прокопович прогнозував учневі блискучу богословську кар’єру і навіть писав: "Ти, при Божій допомозі виявив такі успіхи в богослов’ї, про які й подумати не можуть прикрашені митрами голови".

Дійсно, Яків Маркович був одним із найосвіченіших людей України. Чудово володів латиною, німецькою, польською, єврейською, французькою, іншими мовами, був тонким знавцем мистецтва, добре знався на медицині. Грав на лютні та клавікордах. У 17 років Яків Маркович закінчив Києво-Могилянську академію, та модника, гульвісу вабило світське життя, чини і багатство, тому від духовної кар’єри він відмовився.

Один із найбагатших панів України: володів 8 селами з підданими і нещадно визискував селян. Кажуть, багатому й чорт дітей колише, тому легкою була кар’єрна хода Марковича: упродовж 14 років був наказним лубенським полковником, потім – генеральним підскарбієм (по-сучасному міністром фінансів) України, займав інші визначні посади. Маркович усе життя домагався відновлення гетьманату в Україні, і саме він подав гетьманську булаву останньому гетьману України — Кирилу Розумовському.



Був у Якова Марковича талант знаходити друзів. Багато років він приятелював із Павлом Полуботком і був одружений із його дочкою Оленою, внучатою племінницею гетьмана Івана Самойловича. Якову Андрійовичу дуже не пощастило в родинному житті. Четверо його синів померло, поживши на білому світі рік-два. Найбільше прожив син Олександр – всього 14 літ. У 1745 році померла й кохана дружина Олена Павлівна. Через три роки після її смерті модник і гульвіса Маркович одружився вдруге з вдовою Марією Яворською (з дому Лисенко). Молода дружина народила в 1752 році поважному панові генеральному підскарбію сина Михайла, який і став продовжувачем роду.

У спадщину Якову Андрійовичу дісталася Полуботкова "Хроніка" — літопис подій в Україні. Маркевич узявся її продовжувати.
  Починаючи з 1717 року, Яків Андрійович вів щоденник, або щоденні записки, "Діаріуш", які не переривав протягом всього життя, півстоліття, майже до останніх своїх днів; 10 томів якого містять історію Гетьманщини. Він записував геть усе: історичні події, свідком яких був (а він був на коронації імператриці Єлизавети Петрівни, де виголосив вітальну промову (1741); з його рук Кирило Розумовський отримав гетьманську булаву).

А ще Яків Андрійович дуже любив себе, цінував здоров’я, описував самопочуття, лікування, рецепти ліків і горілок; писав про погоду, ціни на базарі. З роками автор став більш розкутим: він почав писати про ставлення козацької старшини до оковитої. Керуючись тим, що життя коротке, а свята вічні, описував традиційні застілля, передсвяткові лазні; вечірки, що плавно перетікали в гру в карти! При цьому описував правила кожного виду гри. Навіть важкохворим Маркович диктував свій щоденник. Тільки останні три роки, коли автор геть осліп, "Діаріуш" не продовжувався.

Маркович уклав десять великих томів, що становлять неоціненний матеріал для дослідників історії усієї України. Яків Маркович першим у нашій історії почав укладати родоводи.

Але це не рекорд: академік Вернадський упродовж 70 років вів щоденник (дійсно, кожного дня, навіть у в’язниці).

Помер 74-річний Яків Андрійович 20 листопада 1770 року, поховали його у родинному маєтку в селі Сварковому неподалік від колишньої гетьманської столиці міста Глухова, в якому більшу частину свого життя прожив Маркович.

Уперше щоденник М. було видано 1859 в Москві в 2-х частинах із передмовою онука автора О.М.Марковича. Наук. видання 3-х томів щоденника здійснила в Києві 1893—97 "Киевская старина" за редакцією О.Лазаревського. 4-й т. видала у Львові 1913 Археогр. комісія НТШ за редакцією В.Модзалевського.