Як завжди або Шекспір би плакав

Як завжди або Шекспір би плакав

Дійові особи:

Леді Х, Містер Х, Маленька леді Х, Містер Х-підліток, Одна з Подруг Леді Х, Родина Леді Х, Дівчина Містера Х-підлітка, Кицька, Інші. (Дійові особи вигадані, суржик збережено).

Дія 1. За тиждень до 14-го лютого

Середня квартира, в середньому будинку, для середніх сімей із середнім достатком. Вечір неділі.

Леді Х літає по квартирі, як ошпарена. Містер Х сидить у своєму куточку за монітором – розвиває свій бізнес. Маленька Леді Х на кухні читає букваря.

Леді Х (підходячи до чоловіка, тихо, щоб не чула Маленька Леді Х): Ти б може йому подзвонив, ти ж батько! Він же тебе більше слухає!

Містер Х (спокійно, не відриваючись від монітора): Я вже дзвонив.

Леді Х (ще тихо, але вже емоційніше): Нє, ну ти нормальний? Майже 10, він пішов о 4. Завтра до школи, я втомилася вислуховувати від усіх підряд, що в мене безалаберний син!

Містер Х (все ще спокійно): Так не слухай!

Леді Х: О, Господи! Коли б я знала 15 років тому, що твій син буде точнісінькою копією тебе, да я б в житті...

Леді Х не закінчує думку, закочує очі, заламує руки і знов зривається у галопування по хаті, витираючи на ходу уявні пилинки з усього, що потрапить під руку. Вже втретє за день...

Містер Х (нарешті відривається від роботи, навздогін дружині, звичним буденним тоном): Ну чого ти кіпішуєш? Що перший раз чи що? Хлопцю 15. Дай йому пожити.

Леді Х (скаженим галопом повертається до чоловіка, голос хоч і тихий, але вже зривається на істерику): Ах, значить я не даю йому пожити?! Ах, значить це я винна, що він додому не стикається?! Я віддала йому найкращі роки свого життя! Я, а не ти його народжувала, возила по лікарях, коли хворів, тягала на народні танці, на які він просто забив, на малювання, на англійську, яку він так і не вивчив! Я з ним сиділа перед школою, щоб навчити читати, писати, рахувати! І тепер я винна, що цей здоровий лоб вже не боїться навіть ременя, яким я його шмагала, коли він на мене рота одкривав? Я, мєжду прочим, тоже працюю! А ще кормлю вас, прибираю за вами, вирішую всі питання зі школами, гуртками, батьківськими зборами, одягом для всіх! В конце концов, я навіть мамі твоїй не хамлю й іноді з нею спілкуюся, якщо ненароком трубку беру спросоння! І я не даю йому пожити?!!!

Містер Х (стомлено, в голосі незначна турбота): Ти в мене – найкраща! Я завтра все зроблю: і Маленьку Леді Х у школу доправлю, і з Містером Х-підлітком поговорю, і вечерю приготую після роботи! І – так, я зараз знов подзвоню синові. (вбік) Ушосте.

Леді Х (дуже істерично): Завтра! У тебе все завжди "завтра"! А сьогодні хто думати буде?! Знов я? Знов я не спатиму півночі і завтра на роботі каву з Подругами питиму, так, що серце вискакуватиме? Знов на мене будуть дивитися як на якусь клушу, що не може впоратися ні з чоловіком, ні з дорослим сином? В мене ще манікюр не роблений, голова не мита, ноги не бриті, одяг не готовий (якщо це дрантя одягом можна назвати). А ти – завтра! Завтра буде те ж саме! Я це завтра вже 15 років чую. Господи, ну чому я тоді, в сімнадцять була така дурна? Чому я не послухала ні Родину, ні Подруг і вийшла за тебе заміж? Де були мої очі? Чому, коли я народила тобі сина, я не думала, що він стане такою неблагодарною копією тебе? Чому зараз я більше за тебе думаю про дітей, що з них виросте, як вони будуть у світі жить, ніж ти? У моїх подруг – все як у людей, а ти...

(монолог продовжується в тому ж дусі ще хвилин зо 20).

За цим істеричним монологом мовчки спостерігає Містер Х з виглядом побитої собаки, яка щойно наваляла посеред стерильно чистої вітальні, Маленька Леді Х, яка вже забула, яку літеру з букваря вона мала б завтра красиво писати на уроці письма, і голодний втомлений після спортзалу Містер Х-підліток, який щойно зайшов, але його ніхто не помітив.

Дія 2. За 4 дні до 14 лютого

Та сама квартира. При порозі зібрані клунки з одягом і особистими речами Містера Х. Леді Х сама у квартирі говорить по міському телефону з Родиною. (Відповіді Родини стандартні, тому й не наводяться).

Леді Х (втомлено, спокійно): Так, я вже прийшла з роботи. Як там у школі? Маленька Леді Х питала щось про мене? А про Містера Х? Про мене не питала? Странно... Більше хвилюється про Містера Х? Ну звісно! Про нього всі хвилюються – і діти, і ви, і мої Подруги і всі Інші! Про мене так не хвилюється, чомусь, ніхто... Ніхто не питає чи я не голодна, чи не болить у мене голова, чи не втомилася я на роботі. Ви ж знаєте, що в мене дуже нервова робота: Подруги то нігті собі розмальовують, то ляси точать, то їм свята хочеться в обідню перерву, то на вечір звуть до нічного клубу. А ще й Інші на роботі достають: то чмирять за спізнення, то не розуміють, що після свята в нічному клубі може нудити, то розпитують про якісь папірці, що треба було ще вчора у когось підписати і комусь віддати, то погрожують, що премії не дадуть (а я ж на цю премію хотіла нового холодильника купити). Ой, все як завжди...

На 2 хвилини у квартирі запановує тиша. Леді Х слухає відповідь Родини, лежачи на дивані у вітальні. З кухні чутно як жалібно нявчить кицька, яку ще зранку забули погодувати.

Леді Х (не змінюючи пози, тон той самий): Да знаю я, що всі так живуть. Знаю, що у всіх є діти. Знаю, що всі діти неслухняні й іноді ледачі. Кстаті, Маленька Леді-Х – не така. Знаю, що у всіх така сама нервова робота. Знаю, що не всі можуть щодня купувати холодильники. Так і я ж не щодня їх купую! Я просто втомилася нервувати через те, що я сама думаю про того клятого холодильника! Ніби він мені триста лєт нужний більше за всіх? Я ж про всіх думаю.

Знов на декілька секунд чутно тільки нявчання кицьки.

Леді Х (роздратовано): Нє, ну ви подивіться! Я тільки що розповіла про реальні проблеми, а ви мені знов про Містера Х. Не знаю, де він. І знати не хочу. В смислі, йому нема де жити? Хай живе десь, але подалі від мене і моїх дітей, наприклад, у своєї мами. Так, я подумала про дітей. Якраз про них я і дбаю. Маленькі ще – переживуть. До речі, нехай Маленька Леді-Х у вас залишиться сьогодні, а завтра відвезете її в школу... Містер Х-підліток? Не знаю, десь шльондрає, як завжди. Нічим не кращий за його батечка. В смислі, чи про нього я подумала? Я про нього думала 15 років, хай тепер сам думає – голова є. В смислі, чи була в мене голова у 15? Ясно, що була! Але ж коли то було! Тоді все по-іншому було. Кароче, про завтра ми домовилися. Якщо Маленька Леді-Х питатиме про маму, скажіть, що я трохи захворіла і не хочу її заразить, нехай до вихідних у вас поживе.

Останню частину розмови чує Містер Х-підліток. Він, як завжди, голодний і стомлений. Але розуміє, що клунки при порозі не віщують нічого доброго. Мовчки йде до своєї кімнати, вдягає навушники, вмикає важку музику на повну гучність і за декілька хвилин провалюється в сон. Леді Х кладе слухавку і йде до ванної кімнати, так і не погодувавши кицьку.

Дія 3. Переддень 14 лютого

Та сама квартира, прибрана, але не "стерильна". Леді Х на кухні готує вечерю. Маленька Леді-Х бавиться, розмальовуючи розмальовку з якимись монстрами біля матері. Дзвонить мобільний. На дисплеї висвічується номер Однієї з Подруг. Леді Х переходить з телефоном до вітальні, натискає кнопку "Відповідь" і лягає на диван.

Леді Х (буденним, дещо втомленим голосом): Прівєт. Та потихеньку. Нічого нового – готую, прибираю, роблю уроки. Одним словом – відпочиваю. Діти нормально. Маленька Леді-Х грається, вчиться, сьогодні цілий день дома просиділа, бо погода не-льотна для прогулянок. Містер Х-підліток? Та наче нормально. Тіпа вчиться... Хоть би до кінця цього класу довчився, а потім хай робить, що хоче. Втомилася я з ним боротись. Містер Х? А що Містер Х – живе у мами. Звісно, що в своєї!.. Ти знаєш, стало спокійніше. З’явилося так багато вільного часу. Готувати доводиться менше, прибирати менше. Та що там говорити – проблем стало менше... Та! Що таке 15 років? Ну подумаєш, 15 років – дурна була, молода. Ну скажи, нормальна людина у наш час вийде заміж відразу після школи? Отож, тому й дурна була. А зараз пізно вже думать про те, що тоді зробила. Якось буде... Ой, ти вже не можеш говорити? Кажеш, вечерю готуєш? Не схоже на тебе. Ну добре, йди вже годуй своїх. Зідзвонимось.

Дія 4. 14 лютого

Леді Х порпається на кухні, готує запас провізії хоча б на половину робочого тижня наперед, у ванній кімнаті гуде пральна машинка. Кицька, яку нарешті погодували, скрутилася у вітальні на дивані. Маленька Леді-Х, удягнена у святкове ніжно-рожеве вбрання маленької принцеси, також на кухні - сидить за столом і вирізає з шкільного кольорового паперу маленькі рожеві сердечка-валентинки. Як завжди тихо заходить Містер Х-підліток, але не один, а з Дівчиною. Дівчина маленька, худенька, такого ж приблизно віку як Містер Х-підліток, але дуже схожа на Леді Х зовні. Майже одразу за ними заходить Містер Х з букетом розкішних троянд, повною торбою смаколиків і широченною (хоч і трохи винуватою) посмішкою на обличчі. Леді Х повертається на шурхіт пакунку зі смаколиками і повільно обводить поглядом усіх присутніх. Її погляд на мить зупиняється на новому обличчі, незвичному для її повсякденного життя. Під поглядом Леді Х Дівчина зіщулюється і мимохіть прикривається рукою, ніби хоче щось приховати. Леді Х чудово розуміє, що значить цей жест, що саме хоче захистити її майбутня невістка. Вона переводить погляд на Містера Х, на його усміхнене і таке рідне обличчя. Потім – на Маленьку Леді Х – свою маленьку рожеву принцесу... І мовчки втрачає свідомість.

Всі разом (подумки): Напевно, від щастя! З Днем Святого Валентина, мамо!