як залишитись собою після пережитого...

Я не здала сесію , Хтось може подумати , що в цьому нема нічого страшного , але тоді для мене був крах . Я сиділа у пустій кімнаті , сльози уже давно висохли але надія померла в мені . До цого дня я була звичайною дівчинкою , яка жила і вчилась . Але ще тоді зрозуміла, що не жила , а існувала .Батьки казали , що це підліткове , що я це переросту . Те відчуття , коли тебе переконують в чомусь а у їхніх очах нема впевненості у своїх словах . Дивно , правда? Я також робила вигляд , що вірю їм , але ми усвідомлено грали у цей театр абсурду . В школі я була відлюдником , зі мною мало хто контактував і я не розуміла чому , чим  відрізнялась від людей .  Як ми усі знаємо , школа - фундамент для дитячого характеру і його загартовування . Саме тоді щось пішло не так і школа стала для мене ненависною . Моє серце перетворилось в лід , я стала холоднокровною , жорстокою і потайною.Вступ в університет став для мене ніби щасливим квитком , появилось багато друзів та знайомих , я стала сміливішою та активною . Батьки раділи , коли чули , що до мене багато дзвонять або пишуть. Так і промайнули роки навчання. Але і у білої смуги є кінець . Наближалась сесія та важливий екзамен. Як і всі я старанно вчилась тому не відмовила собі у прогулянці з друзями на фестивалі. Там я познайомилась з Ним . Мене закрутило у цьому урагані з якого не хотілось вибратись . Хотіла проводити з ним кожну хвилину але мене змушували вчитись друзі та батьки , нагадували про екзамен . Проте я була заслабка , щоб відмовитись від цього , від його теплих слів, міцних обіймів , я хотіла бути коханою.... У природі є закон ,  суть якого дуже проста " Щоб щось отримати , треба чимось пожертвувати " це називається рівноцінний обмін . Мене засліпило кохання і я пожертвувала своїм навчанням , не підозрюючи , наскільки можуть бути серйозними наслідки . Коли зачитували прізвища тих , хто виключається з університету , я почула своє . Для мене це був крах усього, я не могла поворухнутись і сказати щось . В цей момент я хотіла спалити аудиторію на мікроскопічний попіл а людей розірвати . І ось сиджу в пустій кімнаті і дивлюсь пустими очима крізь стіну . Біля мене стоїть пуста пляшечка заспокійливого так як я не могла спати , мене мучили кошмари. Пізніше прийшло повідомлення , що у зв'язку з моїм виключенням я змушена звільнити кімнату. Саме в такі моменти людина думає про самогубство , я не була виключенням . Потім розсталась з хлопцем , хоч він і обіцяв , що сприйме мене такою , якою є , з моїми істериками та нервами . Проте було видно , що він не витримує мене тому не хотілось мучити його і надалі , я перестала любити . Тоді я думала , що втратила усе , але ні . Батьки....я не могла уявити , звідки у них сили казати мені , що усе буде добре. Моя мама казала , що усе , що не робиться , то на краще . Але я не розуміла , злилась і проклинала себе і своє жалюгідне існування. Наступив вересень , всі ідуть на навчання але не я . Через це хотілось провалитись крізь землю . Але я змогла , я змусила зібрати себе заново і почати жити . Почала багато читати , вчити іноземну мову , дивилась наукові відео . Але і це швидко проходило і я знову злилась на себе , часто плакала і впадала у депресію . В один з таких днів я перенервувалась і у мене пішла кров з носа . І ось , сиджу над раковиною , моя кров змішується із сльозами а біля мене стоїть моя мама. В той вечір вона сказала :" Дитино , я розумію тебе і твої почуття . Може то так і треба було . Але я знаю , що ти зможеш вивчитись і стати класним спеціалістом. Ти ще будеш сміятися , коли згадаєш цю ситуацію і нашу розмову". І я повірила їй . А поки втілюю свою заповітну мрію - я пишу тут хоч і не сподіваюсь , що це будуть читати але буду вдосконалюватись адже мені є чого досягати .

Хоч ця історія і написана коротко, але коли читаю , то поринаю знову у ті дні .Хтось може сказати , що це чергова банальщина, що це чергова мотивація , що це повний ідіотизм , мають право , але це не так . Ця історія для тих , хто розуміє цей біль , хто також втрачав надію у такі моменти, хто заново повірив.Наш світ жорстокий , і таких як я він просто знищує , особистіть та унікальність зникає . Так і гинуть таланти . Але я хочу попросити , щоб кожен дав собі обіцянку , що  доведе насамперед собі , чого він вартий  і що зможе..... а що саме , вирішуй сам . Я не люблю крапок , адже виходить , що історія закінчується , але моя лише продовжується , тому....