Як виникло хліборобство

27 листопада 2018
Редакція

На етнічній території України населення здавна займалося хліборобством. У давні часи трипільської культури , ще чотири тисячі років до н.е., вирощування злаків посідало чільне місце серед інших видів господарських занять — таких, як-от: мисливство, збиральництво, рибальство, до певної міри тваринництво. Сприятливі кліматичні умови, погідний ландшафт, родючі чорноземи спонукали до праці в полі. Минали тисячоліття, відбувалися переміщення давніх хліборобських племен з місця на місце, і все ж, хто б не оселявся на тій землі, неодмінно відновлював традиції вирощування хлібних злаків.

У результаті безпепервної протягом століть хліборобської діяльності на сучасній території України створилися багаті народні традиції у плеканні зернових культур.

Здавна поділ орних земель на городні та рільні був зумовлений відповідною структурою садиб (при утвердженні осілого способу життя), а також розширенням посівних площ. Невеликі ділянки біля осель огороджували (звідси — «городи», «городити»), вирощували на них відомі в регіоні культури. Поступово, у процесі розширення посівних площ, оброблені за огорожею землі відводили під зернові. Лише згодом остаточно стабілізується певна структура селянського поля, в якому вирізниться город із відповідним набором культур і основне орне поле — рілля. Хліборобству, як господарсько-культурному явищу, притаманна внутрішня структура. Його цілість становлять знаряддя праці, технологічний процес вирощування культурних злаків, плодів, а також ціла низка обрядово-ритуальних дій. Перед тим, як взятись за чепіги плуга, щоб провести борозну і засіяти зерно у добре підготовлений ґрунт, господар молився, проробляв різні предковічні ритуальні й магічні дії задля успішних результатів праці. Повна відповідність фізичних, технологічних вправ духовному стану людини, її світобаченню і відчуттям породжувала впевненість у характері хлібороба, наповнювала його душу спокоєм.

Упродовж тисячоліть селянин вирощував здебільшого зернові культури, почасти городні. Це тривало до появи у XVII—XVIII ст. на території України коренеплодів, зокрема картоплі. Саме просапні культури порушили віками плекані традиції хлібовирощування. Однак кмітливий розум селянина зумів налагодити «добрі стосунки» просапних із зерновими і започаткувати своєрідні традиції агротехнологічного процесу.

Незалежно від того, які хліборобські культури вирощувались — городні, зернові чи просапні, насамперед потрібні були знаряддя праці. Зі свого боку виготовлення хліборобської техніки відповідної конструкції і якості зумовлювало виникнення відповідного технологічного процесу. Проте цими двома компонентами не вичерпується зміст традиційного хліборобства. Принциповою ознакою є його обрядово-ритуальна частина, без якої хліборобство не уяві ляється як цілість. Отже, агротехнічний процес вирощування культурних злаків становить органічну єдність матеріального і духовного.

У цілісній системі народно-традиційної культури, особливо на ранніх етапах розвитку українського етносу, вагомого значення, безумовно, набувала агротехніка. З одного боку, це був суто матеріальний, виробничий процес, покликаний виконувати важливу соціально-економічну функцію, з іншого — духовне осягання буття через сферу абстрактно-містичного світосприйняття. Підпорядкування цих аспектів завданню створення життєво необхідних матеріальних благ є часткою колективного культурного прогресу в системі загальної традиційної культури.

Поняття «традиційне хліборобство» включає і такий ряд атрибутивних елементів, як-от: культ землі, магія слова, магія предмета. Це те, що становило світоглядну систему. Світоглядні уявлення давнього хлібороба відігравали визначну роль в агровиробничому процесі.

Природно-географічне середовище, особливо на ранніх етапах розвитку, формувало господарські напрями, впливаючи в такий спосіб на соціальні та економічні чинники. Цей процес мав змінний характер: врожай значною мірою залежав від природних факторів. Удосконалення технології хліборобства зменшувало вплив природно-географічного фактора. Тобто поліпшення засобів праці створює матеріальну   основу  для  стабілізації  її  результатів,  робить селянина менш залежним від сил природи. Природне середовище виступає як об'єктивний фактор, вплив якого на кінцевий результат вищий там, де нижчий рівень продуктивності. А при низькому рівневі продуктивності праці людина все більше покладається на містичні сили. Таким чином, створюється світоглядна система, утилітарно пов'язана з агровиробничим процесом. Простежується, отже, органічний і вмотивований зв'язок природного середовища і виробництва, природи і світоглядних уявлень.

1. Знаряддя оранки

Від спушування ґрунту примітивними знаряддями бере свій початок хліборобська культура. Застосування з цією метою палиці археологи простежують у найдавніших осередках людської цивілізації. За допомогою палиці-копачки щонайбільше можна було підтримувати агротехнічну ідею необхідності обробітку ґрунту для успішного розвитку рослин, оскільки вплив її на продуктивність був зовсім незначним. 273 До того ж це знаряддя можна було використовувати лише в долинах рік і саме там, де формувалась своєрідна флора злакових приматів — природних попередників культурної флори. Подальший розвиток аграрної культури загалом пов'язаний з удосконаленням ґрунтообробних знарядь, особливо на ранніх етапах, коли обробіток землі був єдиним агротехнічним заходом для тимчасового підтримання її родючості шляхом поліпшення структури. Ранньотрипільські поселенці володіли певними навичками у плеканні деяких зернових культур, зокрема проса, ячменю чи навіть пшениці, застосовуючи для агротехнічного процесу такі знаряддя, як найпростіші моделі мотики, виготовлені з рогу, каменю чи дерева, а також кремінні серпи.
Саме застосування мотик різного ступеня довершеності дозволило створити основу для розвитку аграрної культури як матеріального гаранту поступу людської цивілізації взагалі. Не зникли безслідно набуті навички з підготовки грунту неолітичною мотикою трипілля — їх розвивали спадкоємні археологічні культури пізніших епох. Так поступово створювалася аграрна культура на етнічній території України.

Важливою об'єктивною умовою для переходу до так званого орного хліборобства було приручення, одомашнення тварин; їхнє використання як тяглової сили започаткувало новий етап у хліборобстві — розвиток тяглових орних знарядь.

 Рало. Першим знаряддям для обробітку ґрунту, в яке запрягали робочих тварин, було рало. На етнічній території України рало уже побутувало на початку II тис. до н. е. Це було безполозове рало найпростішого типу. Воно складалося з довгої (до чотирьох метрів) жердини, яку називали «грядка», або «стебло», а у випадку волового запрягу — «війє». Довга жердина правила і за дишло, і за гряділь, який пізніше з'явиться у плузі. У задній потовщеній частині стебла закріпляли ральник під кутом 35—40° до землі, а також дерев'яну ручку (чепігу), яка служила для утримання знаряддя під час оранки. Знахідки вузьколопатевих наральників свідчать, що на межі двох епох і в перші століття нашої доби безполозові рала були поширені майже в усіх ландшафтно-географічних зонах України. Вищий рівень аграрної культури, новий етап її розвитку зумовлений винайденням заліза і виготовленням з нього робочих частин орної техніки. Найдавніші залізні наральники на території України знайдені археологами у Північному Причорномор'ї та на Закарпатті.

Вікіпедія

Упродовж І тис. н. е. сталися суттєві техніко-конструктивні зміни орної техніки: від найпростіших борозних знарядь — до оснащених череслом, палицею і колісним передком, здатних відвалювати брили грунту. Основою такого вдосконалення було рало: в одних випадках — безполозове прямогрядільне, в інших — полозове. Саме полозове рало, яке широко ужиткувалось давніми хліборобами уже в І тис. н. е., відіграло значну роль  у формуванні плуга.

При оснащенні орного знаряддя череслом і відвальною палицею змінилась технологія оранки (відораний грунт перевалювався частково або тільки розсувався в боки), воно уже перестає бути ралом у первісному розумінні. Це ще не плуг, але уже й не рало — перехідна модель, яка отримала назву плужиця. Очевидно, плужиця виникла в процесі вдосконалення рала додаванням до нього другого руків'я і чересла.

Фактично орне знаряддя з певною технологічною функціональністю, окреслене як рало, припинило своє існування у пізньому середньовіччі. Однак ще зустрічалось спорадичне його вжиткування наприкінці XIX — на початку XX ст., зокрема у поліській зоні. Однозубі знаряддя, призначені або для міжрядного обробітку просапних культур, або для багатьох інших допоміжних операцій агротехнічного процесу, іменувались за давньою традицією «рало», чи «орало» (Чернігівщина), а подекуди назву змінено на «окучник» (Житомирщина), чи «підгортач» (Київщина). Змінилася і традиційна назва багатозубих рал. На Харківщині знаряддя з трикутною рамою іменували «радлом»,  в Центральній Україні, на півдні Чернігівщини та у східній частині Поділля — «драпаком», чи «дряпаком», іноді «гаком».

Отже, навіть побіжні узагальнення щодо походження і вдосконалення орної техніки на етнічній території України свідчать про роль рала як базового для створення конструктивно досконаліших знарядь другого покоління — плугів і сох.


Плуг. Це знаряддя, що здатне перекидати пласти грунту. Період його започаткуваиня слід окреслити як перехідний формотворчий, коли поряд з утвердженням ідеї оранки і перекиданням пластів грунту тривали пошуки знаряддя відповідної конструкції.

З кінця черняхівської епохи на етнічній території України ншіозове рало доконструювали череслами. Розпочався процес формування робочих частин знаряддя оранки. Зафіксоване у Сербії та Болгарії на початку XIX ст. побутування плужиць, взагалі їх існування свідчить про перехідний тип орного знаряддя.

Український традиційний плуг складався з двох основних частин — власне плуга і тяглового передка («теліжка»., «колісниця»). Основною деталлю плуга, яка з'єднує всі інші в певну конструктивну систему, є гряділь («придолоп», «грядка»). До конструктивних частин належать стовпа («підойма»), а також чепіги. Робочі частини дерев'яного плуга: чересло («крій», «довге залізо», «переднє залізо», «ніж» тощо), підошва («п'ятка», «санка», «полоз», «стріла» тощо), на яку насаджувався леміш («широке желізо», «широкий ніж», «черевик», «підріз», «писок», «копач» тощо), і полиця («дошка»). З заліза виготовляли чересло, леміш, а пізніше і полицю. Однією з основних формотворчих засад, що дозволяє вирізнити регіональні моделі - плуга, є ландшафтногрунтова характеристика тієї чи іншої етнографічної провінції. На базі українського традиційного плуга створюється карпатсько-гірська модель, конструктивно видозмінюється плуг поліської зони, дещо своєрідним виглядає плуг волинського історико-культурного ареалу тощо. У гуцульській частині Карпат аж до XIX ст. зберігся плуг з перекладною полицею, який можна вважати рудиментом широколопатевого двополицевого рала. Основні конструктивні вузли поширюються на сусідні етнічні території, зокрема Молдову, Росію, Білорусь, навіть на Кавказ.

Різноманітне регіональне моделювання класичного варіанту плуга свідчить про розвиток народного ґрунтознавства і одночасно вказує на залежність конструктивної моделі від агрофізичного стану грунту.

Запровадження у поміщицьких господарствах різних районів України фабричних зразків Менцеля, Сакка, Еккерта та інших промисловців не набули значного поширення у селянському середовищі. І не лише через їх високу ціну, а й у зв'язку із техніко-конструктивною недосконалістю, непристосованістю до певних типів грунтів. Тривав процес довершення традиційних моделей, до яких прилаштовували металеву гвинтоподібну полицю, суцільно з'єднавши її і лемешем та долучивши стрілу тощо.

Соха. Яскравим підтвердженням безупинного творчого пошуку селянина, поглиблення його агрономічних та інженерних знань і навичок було винайдення ще одного орного знаряддя для роботи в екстремальних ландшафтногрунтових умовах Лісу та Лісостепу — сохи.

Відомі в етнографії однозубі сохи («білоруська сошка») — не що інше, як перехідні типи від рала до сохи, що законсервувалися у селянських господарствах. Саме ця модель сохи, а також інші, зокрема «цапулька», були першим етапом на шляху формування класичного двозубого варіанту, з яким пов'язане технічне вдосконалення і конструктивна   еволюція   від   знаряддя   спушувального до орного.

Соха відрізнялась від рала саме робочою частиною, якою була двозуба плаха — на зуби набивались асиметричні сошники — замість однозубого ральника. До цього орного знаряддя була прилаштована полиця у вигляді лопатки, яка давала  змогу  не  тільки  відгортати  відкраяний  грунт, а й перекидати його.

Ураховуючи специфічні природно-географічні умови етнічної території України, а також те, що Середнє Подніпров’я, поліська зона були прабатьківщиною хліборобства і водночас територією запровадження таких первісних упряжних знарядь, як рало, а відтак і плуг, соха могла з'явитися на Поліссі уже у сформованому вигляді з північних, північно-західних регіонів лісової смуги приблизно у XVII—-XVIII ст. При цьому «етнографічні» сохи XIX ст. Полісся Лівобережжя України відрізнялися від своїх північних аналогів. Вони більше нагадували праоснову і зберегли жорстке кріплення робочої частини з корпусом сохи (виняток становить соха-односторонка зі східної частини Полісся). Зміни стосувалися і робочих частин, коли сільські майстри Полісся вважали за потрібне поставити ту чи іншу деталь так, як у плузі або ралі (поліська соха з Чернігівщини, соха з мелицею із Західного Полісся, модель із півдня Чернігівщини і Лівобережжя).

Джерело: "Українські традиції".

Зображення - pinterest.com.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Психолог Ерік Берн про те, як батьки програмують долю своїх дітей
Ерік Берн — автор знаменитої концепції сценарного програмування і теорії ігор. Берн впевнений, що життя кожної людини програмується до п'ятирічного віку, і всі ми потім живемо за цим сценарієм.
Читати більше
Українець, що став прототипом Джеймса Бонда
Чи знали ви, що прототипом славетного Джеймса Бонда був українець? Авантюрист, що погоджувався на найризикованіші завдання. Коли Ян Флемінґ взявся за писання першого роману про "агента 007", нічого вигадувати не довелося – просто взяв за основу колоритного одесита.
Читати більше
Коти, яких спіймали на гарячому (фото)
Цікавість котів безмежна. Їм завжди цікаво, що ви робите, куди пішли, що принесли і, звичайно, що їсте. Навіть якщо ви будете їсти огірок, кішка буде сидіти поруч і всім сумним виглядом показувати, що совісті у вас немає, якщо не ділитеся... Тому-у-у... всім котиків:)
Читати більше