Як у Тернополі театр народився: екскурсія містом

Настане час

Увійти до театру, одягнувши довгу вечірню сукню, піднятись мармуровими сходами у фойє та опинитися у глядацькій залі. Затамувавши подих, дивитися на сцену, очікуючи, як завжди, дива. Одного разу ми неодмінно зустрінемося з Тернопільським академічним обласним українським драматичним театром імені Тараса Шевченка саме у такому “форматі”. А поки що зануримося в захоплюючу подорож хвилями історії з нашим капітаном Оксаною Ленчук – екскурсоводом, яка закохана та закохує в Тернопіль.  

Вхід для акторів

Можливість потрапити до театру “маршрутом акторів” – це гарна нагода переконатися, що костюми, світло, декорації та реквізит – це не лише внутрішній світ, а й співавтори, що допомагають акторам створювати нові світи, а глядачам – їх пізнавати.

Як все починалося

Першу сторінку театральної історії “склав”, як виявилося, …турнір. Урочистий прийом за участі найкращих панєнок, видовищний турнір і пишний бенкет, – так у Тернополі в XVII столітті воєвода Тома Замойський зустрічав королевича Владислава, – майбутнього короля Польщі. Урочистості, влаштовані в центрі міста, містянам сподобалися, адже “хліб та видовиська”, тобто, бенкет із турніром, вийшли смачними, захоплюючими та в міру гучними.

Скоморохи та ляльки

Коли у місті влаштовували ярмарок, скоморохи завжди збирали натовп глядачів навколо імпровізованої сцени. Їхні виступи на площі зазвичай складалися не лише з кумедних номерів і жартів, а й з крамольних гострот, що “маскували” …ляльки. Розважати шановну публіку, тримаючи на руці ляльку, яка вміє “розмовляти”, було набагато безпечніше, ніж без неї: можна було сміливо співати іронічні та/або сатиричні куплети, сповіщаючи глядачів про все на світі, – і про владу і про свої болі та жалі.

Приїжджали до Тернополя й мандрівні театри, причому, вистави в кожному з них виконувалися своєю мовою. Для єврейських акторів спеціально був влаштований пансіон**, оскільки вони приїздили не на день-два, а на час, поки йшли репетиції та вистави.

З 1890 року і до Першої світової війни театралами в Тернополі були всі. Проте, відвідуючи вистави, що пропонували мандрівні антрепризи з ангажементами, тернополяни все ж таки хотіли мати свій власний театр.

Студентський храм Мельпомени

Згодом театр у Тернополі таки з’явився. У 20-х роках XIX століття почав давати вистави театр учнів єзуїтської гімназії. Оскільки педагоги-єзуїти називали учнів студентами, театр також був студентським. Репетиції ж відбувалися в приміщенні конвікту*.

Хлопці грали на сцені і дівчат і жінок, а декорації для переважно біблійних сюжетів використовувалися по мінімуму. Іноді виступи проходили на площі просто неба або ж на великому затишному подвір’ї. В будь-якому разі вистави мали у глядачів шалений успіх.

Лесь Курбас

У 1915 році в біографії театру з’явилися Лесь Курбас та “Тернопільські театральні вечори”. Саме у Тернополі він народився як режисер, це вже потім були Молодий театр у Києві та театр “Березіль” у Харкові. Сміливі на той час творчі експерименти та постановки творів “інакомислячих” драматургів призвели до відомої трагічної розв’язки: в 1933 р. режиссера заарештували, у 1937 р. – розстріляли. Серед звинувачень – “відрив від радянської дійсності та російського театру”, “націоналізм і формалізм”.

XXI століття

Сьогодні в Тернопільському академічному обласному українському драматичному театрі імені Тараса Шевченка на глядачів чекають 596 місць у великій залі та мала сцена на 80 місць. І невдовзі я знову куплю квиток до Тернополя, покладу до валізи довгу вечірню сукню та поїду на побачення з файним містом. Там обов’язково завітаю до театру, щоб, затамувавши подих, дивитися на сцену, очікуючи, як завжди, дива.

Далі буде

*Конвікт, щляхетський конвікт – пансіон, помешкання учнів 

**Пансіон – офіційна назва, сучасною мовою – гуртожиток