Як тебе не любити...

Мені пощастило народитися в Києві. Не те що б я цим пишалася, але це таки приємно усвідомлювати. Більш того, я закохана у своє улюблене місто, обожнюю його вулички та дворики, пам’ятники та музеї, трохи знаюся на історії. Сама можу розказати безліч історій, іноді навіть думаю, чи не почати за собою записувати? Буде що почитати нащадкам)))

Сім’я батька також родом з Києва. Рідний дядько, до речі, занотував деякі свої згадки про життя в нашому місті. Бережу ці папірці як найдорожче. Мрію поєднати їх зі своїми знаннями та історіями – тоді обов’язково поділюся і з вами.

А згадати у родича було про що – як його батька-інваліда – мого діда – під час війни звинуватили в крадіжці, якої він не скоював, бо елементарно його навіть не було в місці злочину… Як посадили після цього на рік у в’язницю, а після того відправили воювати. А перед тими подіями родина жила у підвальному приміщенні на розі Великої Васильківської та Рогнідинської. І як під час окупації діда ледь не розстріляли німці, але потім таки дозволили позбирати залишки чи то дерев’яних стовпів, чи чогось подібного для обігріву приміщення… Дядько кілька років тому хотів зайти у двір того будинку, де на той час розташувався відомий ресторан. Охоронець його не впустив, вірніше, намагався не впустити… але не вийшло)))

У новій книзі спогадів киян поважного віку "Щоб жити. Розуміючи Київ" натрапила на силу-силенну згадок щодо рідного міста. Які кінотеатри відвідувала молодь минулих часів, як важко було потрапити до ресторану. Проте люди не шкодували грошей на хороший концерт чи театральну виставу. І звісно ж, в книзі мова йшла і про київські двори, про які люди старшого покоління можуть, мабуть, згадувати годинами!

Величезна кількість цих двориків настільки прихована від сторонніх очей, що навіть в самому центрі міста, де ми з вами бували сотні разів, їх можна не помітити. Мандруючи по місту велосипедом, я знаю як важливо влітку перепочити в затишному закуточку – випити кави, з’їсти морозива і просто помилуватись краєвидами. Тому і маю на приміті декілька таких непримітних задвірків і з радістю розкажу вам про них.

Малопідвальна, 15

Спочатку зверніть увагу на сам будинок – старий, в не дуже хорошому стані, але який гарний! Підніміть голову, щоб зустрітись поглядами з трьома дівчатами з давніх часів. У самому дворику ви побачите маленький дитячий майданчик, поряд з яким, серед дерев та кущів встановлено декілька лавочок. Тиша і спокій панують тут!

Пушкінська, 21

Шикарний та просторий двір, дитячі гойдалки, квіти, і безліч чорних котів! Колись звідси сходами можна було потрапити на Хрещатик. І хоча сходи залишились на тому ж місці, і навіть їхній стан я б назвала задовільним, проходу давно нема – хіба що майнути через паркан.

Костьольна, 6

Не так просто сюди потрапити. Знайдіть вхід з боку Хрещатика, який часто закривають (праворуч від Будинку профспілок) або заходьте через наступну арку. На задвірках шукайте сходи біля самого смітника. Інший варіант – зайти в під’їзд будинку з боку Костьольної, підібравши код для входу, а вже потім вийти наскрізь і потрапити у цей двір. Враження таке, що ви знаходитесь не в самому центрі столиці, а десь у дворі приватного будиночку в передмісті.

***
А який Київ любите ви?