Як стати письменником? — 5 книг, в яких про це можна дізнатися

Леонід Ушкалов. Шевченко від А до Я. – Л.: Видавництво Старого Лева

Своєрідному руйнуванню офіційного канону і одомашненню образу Кобзаря присвячена ця унікальна абетка-енциклопедія «Шевченка від А до Я». «Яка була улюблена пора року у Шевченка? – питаються видавці, а також автор книжки. – В які очі він любив задивлятися – карі, блакитні, а може, зелені? Про що він думав, дивлячись на зірки?»

Цілком можливо, що, отримавши таємний ключ до біографії класика, діти і дорослі не просто дізнаються про талановитого живописця, прозаїка, поета, драматурга, співака, актора, скульптора та фотографа Шевченка, але й полюблять його як близького друга. Принаймні, художник книжки, Анастасія Стефурак, намагалася показати Тараса Григоровича різним: малим, юним, веселим, романтичним, зрілим. «Ми можемо побачити Шевченка, який, загорнувшись у плед, читає Шекспіра і попиває чай, - розповідає вона. - Шевченко, який бачив фламінго і пеліканів, який малює і співає; його улюблені страви і елементи одягу».

Надія Миронець. Володимир Винниченко: Таємниця кохання. Хронологія інтимів: документальна розповідь. – К.: Ярославів Вал

Перехворівши на соціалізм, запроторивши мілітариста Міхновського до в’язниці, щоб потім пожинати масонські плоди вже на письменницькому поприщі, де його любий друг Горький відмовив в існуванні українській мові, відомий демагог Винниченко наразі виринає перед нами у човні кохання на бурхливі хвилі психоаналізу. Він охоче заводив романи з багатьма жінками, слідуючи в житті власному принципові: кохати можна одночасно двох, трьох, п’ятьох, скільки вистачить сили тіла і вогню; любити одночасно можна тільки одну. Ну, наче легендарна Ліля Брік, яка казала, що завжди кохала лише одного: одного Осю, одного Володю, одного Віталія і одного Васю. Те саме в історії з Винниченком, розказаній у цій «хронології інтимів». «Я колись дійшла до такої слабости, що скажи він одне лише слово – і я пішла б сліпо за ним, куди він би схотів, перевернувши цілком догори ногами своє життя...», – писала Катерина Голіцинська, а потім додавала: «Чем меньше женщину мы любим, тем больше нравимся мы ей» – думав ти, даючи не раз щелчки моєму самолюбію і захоплюючись рівночасно Марусями, Фрідами, Етями і пр.» Отже, перед нами розповідь про романи уславленого класика з Катериною Голіцинською, Людмилою Гольдмерштейн та  Софією  Задвиною,  що  тривали  певний  час паралельно, а завершилися смертю сина письменника і тяжким з’ясуванням стосунків з його матір’ю, а також спробою самогубства Катерини Голіцинської. Епістолярна спадщина, тисячі опрацьованих листів до кожної з коханок, критичний аналіз кожного залицяння з адюльтером укупі.

Елеонора Соловей. Невпізнаний гість: доля і спадщина Володимира Свідзінського. – К.: Наукова думка

Дослідники життя і творчості цього харківського поета, спаленого живцем в клуні під час «евакуації» арештантів перед наступом німців у 1941-му році, якось мало приділяють увагу його «живому» житті та коханням. Навіть у розборі віршів іноді звіряються: «Не думаю, що ми зараз володіємо методом доведення того, що такий-то вірш прекрасний, а інший – поганий». Хоча при тому  виокремлюють низку поезій, вартих уваги, пишучи зокрема, що «з часом віршу «Стася» (1935) будуть присвячені спеціальні дослідження». Втім, поки вони з’являться, варто приглянутись до цього шедевру вже зараз. І виявиться, що перекладач Пушкіна з Лермонтовим, а також автор власної російськомовної лірики, Володимир Свідзінський не міг уникнути неусвідомленої інтертекстуальности. І тому «Стася сказала: “Ці хмари розбиті – / Ніби поле, пооране в скибу...» нагадує Мандельштама: «Так тягуче и долго, что молвить хозяйка успела: / – Здесь, в печальной Тавриде, куда нас судьба занесла...» (1917), а «Я поглянув: у копанці сонній, / Різьблено замкнені в мертвоводді...» закликає на думку Саші Чорного: «Я взглянул: лицо у Фили / Было пробкового стиля...» (1910). Прикінцеве ж «Не відказала нічого Стася, / Лиш притулила до мене обличчя...» і зовсім спонукає до спогаду про хрестоматійне, Пушкінське: “Ничего не ответила рыбка, / Лишь хвостом на прощанье махнула”. Сьогоднішні дослідники називають такі явища «симфонізмом». Адже більш адекватною «полістилістикою» назвати це в офіційної науки не повертається язик.

Павел Лемберский. За тебя, малыш. – К.: Каяла

У цій книжці є все для того, щоб стати письменником, а також про те, як до такого доходять. Тобто три повісті з двома кінематографічними есе – чудова школа «юнорусского», як це зазвичай буває у випадку з емігрантською прозою розливу, якістю та високим градусом сатири і гумору. На початку мова про безхмарне дитинство, далі йде вітряна юність, яка в автора-героя співпадає з еміграцією до Америки, і нарешті – зріла пора занурення в новий контекст. Зі старими, зважмо, комплексами, принципами та мораллю, що невдовзі розбиваються, наче хвилі в одеських класиків об берег прикордонної Шепетівки. «Я тут закончил ро­ман. — повідомляє герой. - Поздравляю, — сдержанно подбодрил он. — А что с ним делать — пока без понятия... — Видишь ли, — начал он раздумчиво. — Писательство — дело уединенное. Ты один, один на один с собой... И заглядываешь в свою душу. А в этой душе — целый мир... — Сполдинг, — перебил я. — Это прошедший для меня этап. Один я был пару лет подряд. Назаглядывался. Сейчас же с легкой оторопью за­мечаю, что стою посреди базарной площади, хватаю первого встречного за грудки и прошу пощупать мой товар, причем, пока без успеха». Слід додати, що успіх до автора книжки давно вже прийшов, і його манеру письма цілком можна зарахувати до сучасної класики.

Анджей Стасюк. Як я став письменником. – Брустурів: Дискурсус

У випадку з цим автором навіть історія українських перекладів його книжок була якась перекручена, цілком в дусі відомого гасла Вєнічки Єрофєєва: «все має відбуватися повільно і неправильно». Спочатку цей польський інтурист був представлений, як місцевий краєзнавець, що наводить мости дружби між народами, виходячи собі в степу і маючи в торбині збірку Валенрода та пляшку паленки. Потім розповідалося про його зворотній рух на Схід, до Сибіру та Камчатки. А в новій книжці – зовсім початки біографії, яка склалася, як бачимо на шляху до себе, минаючи Радянський Союз і антирадянські настрої. Інтелектуальний життєпис, юність, наче в оповідках про Швейка, настояна на «Армакорді» Феліні. Автор питається, як він став письменником, а ми дивуємося, що інакше й бути не могло – у цьому всесвіті старих речей, людей і вулиць, на яких виростав Анджей Стасюк. Його книжка – це ревізія минулого і одночасно ретельна класифікація предметного та емоційного світу зростання. «Сигарети «Каро» були в м’яких блакитних пачках. Коштували двадцять злотих. «Клубні» – чотири п’ятдесят. Це був серйозний розрив. Тепер уже так нема. Найохочіше ми курили екстраміцні без фільтра, бо найдужче шкодили. Потім вони кудись зникли і ми мусили вдовольнятися абичим. Але поки не пропали, то коштували спершу десь шість п’ятдесят, а потім десятку. Жовта смужка і чорні літери. Поки з них не вилетів тютюн, були товщиною з мізинець. Ми вірили, що вони мають щось спільне з жетанами. Не мали».

Обкладинка - pinterest.com.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Як вигідно придбати якісне взуття
З моменту впровадження інтерактивних систем онлайн-шопінг користується небувалим попитом. Адже ви економите багато часу, якого й так завжди не вистачає. Як вдало придбати речі, щоб не виникало проблем, — читайте далі.
Читати більше
Сторінка із життя в діаспорі: історія небайдужої українки
Діаспора досі залишається невід'ємною частиною України. У всьому світі живуть безліч людей, які за своєю і ні волею були змушені покинути домівки. При тому вони не перестали бути українцями, вірними синами й доньками своєї землі. Про одну з таких людей — далі.
Читати більше