Як молодий лоцман чортову сімейку переміг

У давні часи на березі Славути-Дніпра, якраз напроти Кодацького порогу, село стояло. Мешкали у тому селі лоцмани, що через небезпечні дніпрові пороги кораблі та плоти переводили. Чи не найдосвідченішим серед місцевих лоцманів був старий Охрим. Жив дідусь у маленькій хатинці разом із єдиним онуком Михайлом, якого старий лоцман змалку своєї справи навчав.

Хлопець вправно веслував і ходив під вітрилом. Дідусь розповів йому, як кожен поріг називається, чим небезпечний і як ту небезпеку оминути можна, але сам, без діда, перепливати ті пороги хлопець не наважувався.

Якось занедужав дід. Покликав онука і каже:

– Здолали мене бісові болячки. Поїдь на той бік Дніпра, привези криву Мотрю. Кажуть, краще за неї ніхто лікувати не вміє.

Онук одразу весла схопив, човник на воду спустив та й поплив. Тільки від берега – як знялася страшенна буря. Підхопив вітер човника і гонить до порогів. Михайло пристати до берега намагається, на весла налягає – та де там. Несе його човник прямісінько на валуни, туди, де поміж гострими кам’яними іклами дід Славута кипить, сичить білою піною, холодні краплі розбризкує.

А перший – Кодацький поріг, що поблизу від села Кайдаки, довгий, сажнів зо двісті*, з великою кількістю каменів, бочок, валунів та стрімких перекатів. Як підхопить корабель чи пліт течія, то про швартування годі й мріяти і тільки лоцман знає, куди спрямувати рух свого корабля.

Довелося Михайлові все, що дідусь розповідав, пригадати, всі вміння свої застосувати. Повів він човника вузькою водяною стежкою поміж чорним, загрозливим камінням. Стрибає човник з хвилі на хвилю, от-от перекинеться.

Аж бачить хлопчина: ліворуч острів, на острові – величезна темна башта червоним полум’ям горить-міниться. Що ж то? Думав-гадав Михайло, ніяк не згадає, чи розповідав дідусь про таке диво. Вирішив до острова пристати. Незчувся, як підхопила човник хвиля і потягла до берега. Юнак і радий. Причалив, човника до каменя прив’язав, і пішов до башти. 

Чує, двоє говорять: перший жалісно, а другий йому басом поважним відзивається. Пішов було до них, та й одразу за скелю сховався, бо ледь-ледь до чортів** не потрапив. Їй Богу! Бачить: сидять на мармуровій лаві два чорти. Один миршавий такий, худий, засмучений, а другий – гладкий і поважний. Ну, Михась вуха нашорошив, слухає.

Малий за роги хапається, рідкою гривкою трясе, скавчить:

– Захворів синок його низької темності, кольками страждає. Він, злиденний, хотів дитя нехрещене проковтнути, а йому, бач, козак у пащу скочив та ще й із хрестом за пазухою. Застряв, клятий козачина, – і ні туди, ні сюди. От дізнається його темна милість, що я, вихователь незграбний, за спадкоємцем недодивився, відправить мене у заслання на Січ Запорозьку. А там же ті братчики*** – тьху, яке слово мерзенне! – наді мною знущатимуться. Йой-йой, бідолайчик я зі щербатою долею!

– Любиш ти, Миршавцю, бідкатися, – невдоволено відповідає гладкий чорт. – Дурних шукаєш, щоб допомогли тобі за так.

Худий заялозив по лавці, наче на розпечену сковороду впав, почав приятеля вмовляти:

– Чому ж за так? Та я тобі за ліки, що ти їх у кривої Мотрі поцупив, чим завгодно гаразд віддячити. Якщо те правда, що вони від усього зцілюють, хочеш, то забирай хоч би й мій чудовий кожушок з риб’ячого хутра. Або іржаву коцюбу. Навіть дві! То як, Гладунцю, уділиш мені тих ліків? Як почув Михась про ліки, що від усіх хвороб лікують, зрадів. "О, – шурупає, – цього мені і треба! Дід одразу б одужав". 

А тимчасом гладкий каже.

– Йди собі, мені подумати треба, який викуп з тебе за скляночку з ліками взяти.

– Та мене вже нема, нема! – підстрибнув миршавий і втік.

Замислився гладкий чорт, сидить, хвостом крутить. А Михайло – не будь дурнем – взяв каменюку нічогеньку, підкрався та й стуконув чорта по голові. Той звалився та очі від жаху заплющив, а юнак забрав у нього скляночку з ліками – і до човника.

Взявся за весла, наліг... Таки правду кажуть: "Бог не без милості, козак не без долі". Виплив Михайло – й до діда. Віддав скляночку, про все розповів. Старий Охрім довго не думав, випив ліки, і мить тієї ж миті одужав.

Живуть далі: дід через пороги кораблі та плоти переводить, а онук йому допомагає. От, просить дід Михася на обід юшку зварити. Той човник на воду спустив і поїхав. Тільки від берега – як знялася страшенна буря. Підхопив вітер човника і гонить до порогів, не дає до берега пристати. І занесла юнака буря через Кодацький та Сурський пороги аж до Лоханського.

Несе вода човник, а Михайло весла склав, за щоглу вчепився, дивиться навкруги. Він-бо хлопець меткий, зрозумів, що це не проста буря, а чортячі витівки.

А треба тобі, любий друже, знати, що на Дніпрі, саме в Лоханському порозі, посередині русла були розташовані три невеликі острови, а між ними два проходи. Один – глибоченький, лоцмани Лоханню прозвали; від нього і весь поріг стали називати Лоханським. І був у ті часи на одному з трьох островів, на якому – не скажу, бо й сам достеменно не знаю, найголовніший чорт Вернивод. 

Доповіли йому налякані чорти, що Михась ліки, для чортового сина виготовлені, відібрав і відтепер злиденній дитині сто років страждати доведеться.  Розлютився  Вернивод не на жарт, вирішив Михайла покарати.

Пристав човник до берега. Дивиться хлопчина, а на острові дві темні башти стоять, червоним полум’ям горять-міняться, і виходить йому назустріч сам головний чорт – Вернивод. Страшенний, огроменний, нахнюплений, з оттакенними зубами, ратиці в нього гострі, вуса, наче в кота, а на потилиці довге пасмо стирчить. Крутнув хвостом, миттю менші чорти з’явилися і Михася схопили.

– Гр-ру, – гарчить Вернивод, – спіймався, злодію, щоб тебе трясло й не переставало! За те, що ліки, для мого синочка призначені, вкрав, я тобі помщуся. Один раз тобі поталанило, але тепер на порятунок не сподівайся. Залишишся моїм рабом до скону-віку.

Повели парубка у башту, чорт влігся на тапчан і наказує.

– Я спатиму, а ти мені пасмо розчісуй. Тільки обережно, бо інакше я тебе... фр-р... фр-рр...

Заснув Вернивод. Почав Михась пасмо розглядати. Дивиться: у чорному волоссі три волосини сяють: жовта, блакитна й зелена. Михась, не будь дурнем, – раз! – і вирвав у Вернивода ті волоски.



Підскочив чортяка, хвостом крутить, тільки марно. Безсилим став, Упав чорт навколішки, благає Михася, щоб відпустив його, а навзаєм обіцяє забратися з порогів назавше.

– Дивись, чортяко, – загрожує парубок. – Як дізнаюся, що ти бодай один човен або пліт потопив, повернуся, і тебе не помилую!

Сказав – і до човника. Повертається додому, а дід Охрім вже тужить. Не сподівався старий онука живим побачити. Розповів йому Михайло про Вернивода, а дід як по лобу себе лясне! Згадав, що йому колись дід розказував, начебто ростуть на голові у головного чорта три волосини, які йому владу дають: жовта – над сонцем, блакитна – над водою, а зелена – над землею. Як побажає нечистий зробити людям велику капость, то за жовту смикне і одразу сонце хмари закриють. Смикне зелену – усі посіви нанівець знищить, смикне блакитну – розлютиться Дніпро-Славута, хвилі до небес здійме, почне топити людей і човни, змивати прибережні села. А вже як смикне усі три – настане світу кінець...

Помізкували вони вдвох і вирішили зашити ті волосини у Михасеву ладанку. Зашили й радіють, бо не зможе відтепер чортяка народне життя поганити.

Живуть далі: дід Охрім через пороги кораблі та плоти переводить, а онук Михайло йому допомагає. Якось сидять у хаті, чують: "Рятуйте, люди добрі!" Вибігли з хати, аж дивляться, серед ріки дівчина потопає. Б’ється, сердешна, наче пташечка скиглить. 

Ускочив Михась у човник і тільки від берега відплив, як знялася страшенна буря. Погнав вітер човника до порогів, і занесла юнака буря через вісім порогів аж до останнього, дев’ятого – Вільного. Його старі лоцмани ще Вовчком називають, адже є на тому порозі найнебезпечніше місце – вузький прохід Вовче горло, промитий водою між двома скелястими островами, які лежать майже посередині річки.

Потрапив човник у течію. Підхопила його течія, круто обернулася вліво, спрямовуючись у Вовче горло. Дивиться парубок: на одному з островів – Крячиному, стоїть палац із трьома темними баштами, і башти ті червоним полум’ям горять-міняться.

Вийшла з палацу та дівчина, що у річці тонула, посміхнулася Михайлові привітно. Махнула рукою – і попрямував човник прямісінько до острова. Кинувся юнак до дівчини, біжить, біжить, а наблизитися не може, наче стіна між ними. Вдарився Михась в ту стіну щосили, стіна луснула, впав він до ніг красуні, а вона зареготала зловтішно і на чортиху перекинулася.

– Що, – вискалюється, – не сподівався? Ти, сквернавець, щоб тобі віку, як у кози хвіст, мого синка хворим залишив; чоловіка спотворив, сили чарівної позбавив, і тепер ми посміховищем для усього чортячого роду стали! За це тобі віддячу так, що і шкура на тобі закипить! Та я ж з тебе товчеників нароблю, та я тобі...
І пішла язиком чесати, як тільки баби вміють. Дивиться юнак, що на пальці в тої чортиці сяє каблучка, діамантами прикрашена, і чортиця все тієї каблучки торкається, наче перевіряє: чи на місці вона.

Зметикував парубок, що непроста то каблучка! Спостеріг момент, коли чортиця пильність втратила: лається, наче пісню співає. Той підскочив він до нечистої і каблучку з пальця зірвав. Чортиха зблідла, затряслася й іншої  пісні заспівала.

– Любий Михасику, – воркотить, – ти такий офітний****, такий неабиякий... Поверни мені каблучечку, а я тобі за це усі скарби, що на берегах Дніпра сховані, віддам.

Довго вона ще просила-вмовляла парубка, щоб каблучку повернув, та він шитися у дурні не збирався. Примусив чортицю присягнути, що піде вона разом із своєю сім’єю за дев’ять глибин, туди, куди півнячий голос не доходить. Вона туди-сюди, а робити нічого – присягнула.

Віддав їй юнак каблучку, а сам до діда поквапився. І зажили вони заможно та щасливо: дід Охрім через пороги кораблі та плоти переводить, а Михась йому допомагає. З часом досвідченим лоцманом став, синів своїх навчати почав.

Чорти відтоді пороги покинули, і духу їхнього не стало. Тому кораблів на порогах битися стало менше, хіба кому не поталанить, або лоцман з кермом не впорається...

А три волосини – жовту, блакитну та зелену, у ладанку зашиті, Михась сину своєму передав, той – своєму. Так воно і тяглося, поки не загубив якийсь необережний нащадок тієї ладанки. Де вона тепер, Бог зна. Тільки зрозуміло, що вони ще в добрих руках, бо народ наш був, є і вовіки на Украйні рідній житиме.

Ось так, любий друже, буває. Чи то правда, чи брехня, не знаю, тільки саме так народ бає*****.
_______________________________________________
*Довжина Кодацького порогу – 186 сажнів. Сажень – давньоруська одиниця вимірювання відстані. У XVII ст. основною мірою був трьохаршинний сажень, що дорівнював 2,16 метри.

** ...сидять на мармуровій лаві два чорти – етнограф Дмитро Яворницький писав, що лоцмани боялися не самих порогів, а чортів, які в них сиділи.

*** Братчики – так себе називали козаки, бо всі були членами православних церковних братств. Під братствами розумілися суспільства, що складалися з православних осіб різного звання і стану, для служіння потребам і користі православної церкви, для протидії зазіханням на її права з боку іновірців і розкольників, для розповсюдження та затвердження духовної просвіти.

**** Офітний – хороший.

***** Бає – говорить. 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Як біоритми впливають на продуктивність впродовж дня
Якщо правильно вибудувати графік активності та відпочинку, можна значно підвищити свою продуктивність впродовж дня. Для цього достатньо прислухатися до власних потреб і ритмів сну.
Читати більше
7 порад, як вибратися з депресії
Мабуть, у кожного з нас були часи, коли робота не йшла, самопочуття було погане, а настрій тільки нагнітав. Коли справа доходить до депресії, потрібно оговтатись! Адже життя прекрасне. А весь час, коли жалієте себе, витрачаєте сили на смуток, можна провести, як мінімум, із користю. Давайте розбиремо 7 пунктів, як можна вибратися з депресії, якщо вона таки прийшла.
Читати більше