Як дивно, мить - і все, кінець

Як дивно, мить - і все, кінець,
неначе зранку народився,
в обід вів жінку під вінець,
година, й зморшками весь вкрився.
 
Ще вчора бігав дітваком,
у житі сонячнім купався,
пив безтурботно молоко,
та на схід сонця задивлявся.
 
Прокинувсь - цього вже нема,
і гірко стало до нудоти,
весна пройшла - прийшла зима,
а все не розумієш хто ти.
 
Шкода що все людське буття
вміститись може на папері,
вчорашні плани й відчуття
такі близькі, й такі веселі
давно пройшли, і сплинув час,
піском між пальці просочився,
кінець для кожного із нас,
хоча життям ще не напився.