Я - українка з вірменським корінням

5 вересня 2016
Аліна
Я - українка з вірменським корінням. Я народилась і живу вже 18 років у невеликому, проте мальовничому містечку Прилуки на Чернігівщині.

З самого малечку моя родина відзначалась надзвичайним колоритом: одна бабуся прививала любов до українського слова і пісні, дідусь захоплював красою вірменської мови. І, здавалося б, два таких різних народи, така різна культура, але історії моїх двох народів надзвичайно схожі.

На сторінках життя моїх країн в'їлись криваві плями геноциду народу українського та вірменського, страшні цифри відібраних життів, заради власного самовдоволення звірів-катів. Не можу називати їх людьми. Мої народи завжди були під гнітом інших держав, на наші долі випали тяжкі випробування. Нам забороняли інакодумство, свою релігію, мову, культуру. Нам забороняли навіть думати власною мовою. Жорсткі репресії, переслідування, страти - покарання за звичайне людське бажання бути собою.

Ми вибороли свою незалежність майже одночасно. Ми відстояли своє право бути людьми вільних поглядів і особистих поривань. Сьогодні в моїх країнах проливається кров, мої брати тримають зброю в руках і боряться за те, що належить їм по праву. Я вірю, що народи, які загартовані кров'ю, які перемогли такі нещастя і біди, подолають і ці перешкоди. Над нашим небом, нашими горами і ріками колись засвітить сонце, що своїм гарячим золотом заллє зелені трави і ліси щасливих держав. 

Не буде ні для кого таємницею, що завжди існував конфлікт національної приналежності й в Україні також. Але, повірте, я ніколи не соромилася своєї двонаціональності, а навіть гордилася своїм походженням.

Одного разу, вперше відвідавши Львів, я опинилася у Вірменському кафедральному соборі. Якісь неймовірні почуття пробирали все тіло. Настінні фрески, стародавні написи - це місце неймовірної краси. Мені пощастило почути виконання церковної пісні вірменською мовою. Це було настільки вражаюче й атмосферно, що на мить здавалось, ніби стіни співають разом з церковнослужителем. Навіть наявність самої Вірменької вулиці в серці України - Львові - ніби натякає на своєрідний ментальний зв'язок наших народів.

Звучання трембіти й дудука такі різні, але неповторні й особливі, їх не сплутаєш з жодним іншим інструментом у світі. Кухня та традиції, незважаючи на суттєві відмінності в назвах, також мають безліч спільного. Для вірмен, які живуть в Україні, вона стала другою Батьківщиною, тому вони себе ідентифікують як українські вірмени й готові захищати її, допомагати створювати благоустрій.

Так, я не досліджувала грунтовно історії своїх народів, не знаю всі дати й події напам'ять, проте я можу побачити очевидне й зуміти донести це до інших. На долю різних країн випали цілком схожі випробування, але ми не втратили своєї національної свідомості, не втратили віри в себе. Сьогодні, мене, як ніколи, надихають мої народи. Я люблю Батьківщину свою та моїх пращурів. Україна - прекрасна, Вірменія - прекрасна, прекрасні всі ми. Усі ми неповторні та непоборні, нескоримі та сильні.

Я - українка, яка все життя пише вірші про рідний край, я пишу своєю милозвучною мовою, я співаю й слухаю музику, яка тішить душу й слух, але я ніколи не забувала про землю й культуру своїх пращурів.

Будьте завжди вірними собі й любіть все те, що дали вам минуле й сучасність. Ніколи не цурайтесь себе, бо ви прекрасні в тому, що маєте!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Твої "НепрОсті": Тарас Прохасько презентував перевидану книги
Учора у Франківську відбулася презентація "НепрОстих" станіславського феномена Тараса Прохаська. Уперше книга була видана у 2002 році. Наразі, 16 років потому, видавництво Terra Incognita вдихнуло у неї друге життя.
Читати більше
ЛИСТИ ІВАНА ФРАНКА ДО УЛЯНИ КРАВЧЕНКО. Четвертий уривок
19 травня 1887 року Іван Франко просить вибачення в Уляни Кравченко, що так довго їй не писав і не привітав її з одруженням. “Ну, та я надіюсь, що Ви й без того певні, що я Вам бажаю всього доброго і хорошого”.....
Читати більше