Як можна не захлинутись у твоїй темній воді? Я ж помираю на березі своєї самоти і задихаюсь під кригою, віднесена хаосом твоїх підводних течій. Це, мабуть, був хитро складений план, щоб заманити мене як рибу у гортань величезного кита твоєї примхи. Якими потоками віднесло твої теплі потоки любові?
Все вода.
Твоя любовь сплила як вода.
Я риба, яка сама пливе до твоїх темних глибин. Знаю, що ти мене не чекаєш. не зустрінеш теплими обіймати, не шукаєш мене серед рифів і скель, тому мені доведеться тебе вбити.
Задушити власними руками, упиваючись пальцями у шкіру твоєї шиї. Я буду насолоджуватись твоїм болем і напиватись твоїми слізьми. Я буду вбивати тебе повільно і боляче, але це всеодно не зрівняється з тією жорстокістю, з якою вбиваєш мене ти день за днем. Я в'ю тебе, а мене навіть не засудять. Весь зал присяжних, свідки, прокурори і адвокати разом із суддею будуть оплакувати мою мертву любов і глухнути від ниття китів, що доносяться з дна моєї душі. А потім вони з'їдять папери, на яких висунуто обвинувачення в мій бік, і зап'ють сторінки гіркою горілкою.
Ти думаєш це щось змінить? Звичайно, що ні! Завивання киттів з середини моїх нутрощів з кожним днем стає все сильнішим і гучнішим і настане день, коли вони вивернуть мене з середини і я зникну назавжди. Залишиться тільки глибока темна вода моєї печалі і туги за тобою. Я розвіюсь узбережжям і стану їжею для чайок та пеліканів, які, наївшись моєї плоті, будуть співати одвічну пісню самотності на берегах моїх морів.
Та хіба я могла вчинити по-іншому? Невже був хоч малесенький шанс не закохатись у тебе? Я пам'ятаю кожну піщинку, з якої починали насипатись наші береги. Я пам'ятаю кожну хвилю, яка накривала мене, позбавляючи можливості врятуватись. Я пам'ятаю, як перший раз спробувала смак твоєї темної води. Вона була не пряною наче приправи в індійській лавці, вона була позбавлена присмаку кориці і ванільного цукру, але відчувши доторк колючої луски на своїх щоках, я зрозуміла, що буду тонути в тобі безкінечно і ніяка сила не витягне мене з цієї безодні.
Кожного разу, як мене намагаються врятувати, запхнувши в рафінований акваріум, я б'юсь головою і плавниками об його прозорі стіни, розбиваю скло на дрібні частини і з останніх сил повертаюсь до твого оекану, де мене немає бути, без якого я не можу жити.
Залиш мою свободу в спокої. Дай мені можливість плавати разом із найбільшими касатками твого океану і співати затяжні пісні про свою любов і свою смерть у твоїх темних водах.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
