Я - Початок; Я - Кінець

Я – початок і я – кінець.

Час проходить надзвичайно швидко: події, люди, задуми, хвороби, тренінг. Пошук, революція, тероризм, мистецтво, друзі, батьки, Земля. От і на Землі, напевно, не варто спинятись, землею можна змолодитись. Земля є і вакциною, і зіллям, і джерелом, і сховищем, і вітаміном, і грунтом просто. Земля є початок, земля є ареалом та середовищем, земля є опорою та аурою.

Чи відчуває земля час та його плинність? Непевно, вже не відчуває. Можливо піддається подиву та сумлінню. Земля є мораллю й на моральності вибудовує різні рівні свого підґрунтя. А хто ж тоді я?

Це питання виникає кожні 7-10 років із неабияким підсиленням внутрішнім, так би мовити, "внутрішнім імпульсом". Рівно 7-10 років тому мене цікавило: чи є я інтро чи екстравертом та, в кінці-кінців, чи вдасться мені померти, як Архімед помер. А чи був Архімед, чи помер він??? Може це загальна Всесвітня Душа (ВД), що мандрує від однієї людини-міфу до іншої? Думаю, що так; такої  ж думки дотримувались представники різних теософських організацій, так, саме організацій із конкретними маніфестами та програмами. Можна зробити припущення, що Всесвітня Душа (ВД) мандрувала та перевтілювалась від Мойсея в Крішну, від Христа в Будду й від Заратустри в Мухамеда.

Таку думку ми зустрічаємо в Едуарда Шюре. Такої ж думки дотримувались Блаватська, Соловьйов.  Хоча для самої Блаватської принциповим було саме перевтілення та реінкарнація ВД в образ Крішнамурті (Крішнамурті достатньо вичерпно міркував, метакосмічно). Є безліч питань до будь-якого вчення й бачення, бо завжди є першоджерело та ім'я йому Абсолют. Абсолютна Істина (АІ). Всі сили теософського угрупування Блаватської були спрямовані на актуалізацію проблеми об'єднання всіх релігій в одну єдину віру із єдиним вченням. До цього прагне весь йокуменічний сучасний рух. До цього докладається неабияких зусиль та старань.

Згідно вчення Блаватської, Релігія завжди була одна та єдина, не подрібнена й не розгалужена на сотні вчень та теоміркувань. Релігія була носієм АІ і передавалась від одного адепта до іншого; адепти в свою чергу несли відповідальність під час несення вірування й безпосередньо під час передавання унаслідуванню… винні в розгалужені та подрібненні були безпосередньо жерці.

Отже, Вірування - одне, Вселенська Душа - одна, Знання - одне, земля – одна, хто ж тоді Я? Відповідь шукали і шукають тепер мільйони мистецьких та наукових душ; під різним соусом, під різними кутами, з різними намірами. Ось тут цікавим є постать самого антропософа Штайнера, ярого противника теософських кулуарів та детального дослідника людської душі. Людина чудова та назва її Тайна, втаємничена та нерозкрита таємниця.. У Штайнера був смачний вінегрет із всілякими перевтіленнями та реінкарнаціями безупинними в часі-просторі: тварин в людей, планет в зірки. Ідеал постмодерністського перформансу: мені так весело, бо сум давно загублений. Я - центр всієї Тайни.

Він, Штайнер, впевнено виносив Людину в епіцентр космогонії й навіть на рівні анатомічного взаємопроникнення. Треба віддати йому належне. Є людина та Буття, буття в свою чергу циклічне та підхоплене синдромом "вічного повернення". Вічного повернення ВД, вічного повернення АІ. Штайнер називає повернення буддизму у новій формі – марксизму, та Шамболи (Шангріла) – в комунізмі. Жодних заперечень. Все переходить та зазнає перевтілень та нових-старих модифікацій, біологічний мутагенез, так би мовити постантропомофний ґешефт. Це добре: хто тоді Я??

Я і провідник, і ландшафт, я єсмь. Я – земля, я мораль, я наука. Я – Космос. Я бактерія, я період. Я колір, я – Любов, Я – страждання, біль; я – легенда, міф, я - машина (Гурджиєв), я - чаклун, я – Брахма, я монада, я політика, я конфлікт, я – зло, антихрист, я - гнійник. Я - хробак. Я - музика, Я - архіформа, я - лібідо, Я – початок…. Я – кінець.

Я – історія людства.

З повагою Р. Бончук