я, Неформал 

Не впевнена, чи існувало поняття «неформалів» в середині 80-х, але тоді нас це особливо не турбувало.

Можливо, це склалося так, що деяких із нас оточували передові старші брати та сестри, а дехто мав батьків, що повернулися з-за кордону і привезли сотні заборонених платівок і відеокасет. Ми мали удачу, що наші дитячі вушка проніс той вітерець свободи, від якого нас так «доглядливо» оберігав радянський режим. Було класно знати, що існує інша музика, інші фільми, інші книги. Ми хотіли бути в цьому дзеркальному світі.

У той час бути неформалом було неймовірно цікаво. Все, що тобі подобається, треба було «діставати». Нам із друзями доводилося вставати о 4 ранку і йти на нелегальні барахолки, де можна було придбати або обміняти оригінальні платівки. Грошей у нас майже не було, тому ми радо брали навіть негативи з фотографіями рок-груп.
Нам було приблизно 15 років, і ми не прихилялися до якоїсь конкретної ідеології. Нам не подобалось ходити строєм. Нам подобалося слухати, читати і носити те, що нам подобається. Ми займалися забороненим кунг-фу, намагалися зрозуміти дзен-буддизм і експериментували на вулиці. Абсолютно було нам байдуже до того, що про нас подумають.

На шкільних дискотеках було нормою відтворювати Def Leppard серед інших "Модерн Токінгів". Завучу це абсолютно не подобалося, але головне, що це подобалося «правильним» дівчатам. А нам, звісно ж, що ще було потрібно?

Можливо, у цьому і виявлявся наш латентний протест, хоча тоді ми про це нічого не знали.

Потім настав 1991 рік. У наших касетниках з'явилися Pearl Jam, Soundgarden та The Smashing Pumpkins, а в наших руках - гітари та барабанні палички. І почалась подорож. Чому було інакше? Це було те, що нам потрібно — і з музикою, і з життєвою філософією, і зі стилем одягу. Прямо в ячейку.

Волосся виростало до плечей в неймовірно швидкому темпі. Ми носили тяжкі черевики, розірвані джинси і товсті клітчасті сорочки - ми були народжені у них. А влітку - кеди. Дівчата носили ті ж важкі черевики та сукні з квітковими малюнками. З того часу минуло вже стільки років, але я все ще носю це все. Щонайменше, майже все. Тоді ми вперше відчули себе частиною певної субкультури. Звісно, тоді ми просто розважались та цікавились. А сьогодні представники субкультур - це загасаючий вид.

Перша причина - це загальний інтелектуальний безлад. Зазвичай, молоді розуми захоплюють віртуальний світ гаджетів та соціальних мереж. Але бути неформалом означає нехтуючи мейнстрімом, глибоко та детально слухати музику, жваво обговорювати нові альбоми та арт-хаус кіно, виражати себе публічно на вулиці разом із такими ж особами. Сьогодні бракує ідей, мотивації, смаку та часу. Соціальні мережі зайняли все. 

Друга причина - це гіперлібералізація світу. Тепер толпа дуже різноманітна. Ти можеш слухати будь-яку музику, мати будь-яку орієнтацію, вдягатися як завгодно, підтримувати будь-які ідеї - всім це байдуже. Ти не виділишся, ти просто розшириш межі толпи. Це все залишиться однією з різновидів мейнстріму. А всяка спроба справжньо виділитися може зробити тебе фріком та маргіналом. Тому сьогодні відсутній попит на неформальні субкультури. А ті, хто міг би ними стати, схильні до індивідуалізму. Особистісний розвиток, формування неформального мислення та смаку, бажання не піддаватися стадній ментальності - все це залишилося. Але ніхто вже не бачить потреби висвітлювати це на весь світ. Світ став байдужим.