Злодійка

29 січня 2016
Maria Ivanus
"Є великий прояв милосердя y тому , що ми не можемо описати біль з пам'яті" - написав американський письменник і філософ Крістофер Хітченс, помираючи від раку. 

Біль, з яким доводиться жити мені, описати легко. Легко тому, що ми співіснуємо з раннього дитинства і я розпізнаю його найменші симптоми, відтінки і попереджувальні знаки здалеку. 

Хронічна мігрень

Інколи вона підступає тихо і обережно. Ходить слідом за мною, метається короткими перебіжками і не відстає ні на крок, наче моя тінь. Часом вона прослизує зі мною в авто, комфортно розлігшись на задньому сидінні. Я відчуваю її присутність, знаю, що мені потрібно чимшвидше її позбутись, але не знаю як. У мене пітніють долоні, я почуваюсь в пастці й рука починає шукати рятівні пігулки у відділенні для рукавичок. У тому самому, де герої детективів і триллерів возять заряджений пістолет на випадок небажаного пасажира в салоні. Як і вони, я пильно вдивляюсь у дзеркало заднього виду, але крім власного переляканого погляду, я не бачу нікого.

Може, не сьогодні? Обнадійливо посилаю позитивні сигнали мозку, намагаючись пригадати коли востаннє у мене було це передчуття біди. Вмикаю радіо, знаходжу найоптимістичнішу станцію з рожевим лого і такими ж попсовими мотивчиками.

Одначе, вона тут. Підступно підтанцьовує під музику, заохочує додати гучності, відчинити вікна і летіти по шосе, наче ми з нею - пара закоханих у голівудькому фільмі. Тільки чомусь через декілька годин після такої радісної поїздки, я знаходжусь десь на підлозі якоїсь вбиральні, обнімаю гидкі унітази, до чистоти яких мені нема жодного діла, і вириваю з себе весь вміст, здавалось би, ще минулорічної їжі, жовчі, і чого тільки ще там нема...

А мій недавній "друг" заглядає з-за перестінки і, здається, ловить мене за скроні, стискає кліщами голову і регоче так, що у вухах у мене відлуння, від якого от-от розпочнеться свіжа лавина головного болю, блювоти і повної фізичної капітуляції.

Мігрень

Для мене і ще близько 300 мільйонів людей на планеті це не просто назва особливого виду головного болю. І це не просто діагноз. Мігрень - це моє друге ім'я, це мій жорстокий компаньйон на все життя і злодій всіх моїх найщасливіших днів.

Приблизно двічі кожного місяця я випадаю з життя на 2-4 дні. Той, кому доводилось пережити хронічні мігрені (а вони зазвичай нікуди не зникають, якщо вже внадились до вашої голови), знає про що я.

Приблизно кожен третій напад мігрені я не встигаю попередити і він закінчується провалами в пам'яті, зневодженням, тимчасовою втратою зору і повною апатією до всього, що відбувається за дверима моєї спальні.

Мігрень частіше обирає за жертв жінок, ніж чоловіків. У нашій сім'ї головні болі переслідували мою прабабусю, яка, за її словами, перестала ходити в школу через постійну слабкість і неможливість сконцентруватись; мама і мамина сестра теж живуть з мігренями вже не один десяток років...

В Америці, за останніми даними, майже 36 мільйонів людей скаржаться на хронічні сильні головні болі. Більшість з них - жінки у віці 15-55 років.

Зірка тенісу Серена Вілльямс страждає від хронічних атак мігрені. У своїх інтерв'ю спортсменка скаржиласяна кількість пропущених матчів, які виграла у неї мігрень.

Дружина американського президента Лінкольна, Мері Тодд Лінкольн лікувала напади мігрені сильними опіатами. Внаслідок частих і сильних головних болів у жінки розвинулась депресія, параноя і постійне відчуття тривоги. Зигмунд Фрейд, Льюіс Керролл, Бен Афлек, Джанет Джексон, Ліса Кудров... список відомих людей, яких доля нагородила мігренню на цьому не закінчується.

Чим відрізняється звичайний головний біль від хронічних мігреней? 

У мене за роки життя з хворобою назбиралось багато влучних аналогій. Я придумую нові кожного разу, коли біль відступає, але сили мене покинули і крім думати мені нічого не залишається. Уявіть собі темне приміщення якогось робочого цеху, де єдиною світлою плямою є зварювальник зі своїм апаратом, а предметом, над яким він ретельно працює, є ніщо інше, як ліва півкуля вашого мозку. Іскри летять, зварювальник намилився закінчити свій "проект" до кінця зміни, а ви вже не знаєте, що вам дошкуляє більше - несамовитий біль, паралізуючі "бенгальські вогники", які вилітають з-під рук майстра, чи тріскучий звук його диявольського знаряддя. 

Я не можу згадати найперші прояви мігрені, але переконана, що прийшли вони до мене, коли мені було 8-10 років. Це навіть не дуже ранній вік. У 2008 році журналіст "Нью-Йорк Таймс" Олівер Сакс зізнався, що перші головні болі розпочались у нього, коли йому було 5. Він розповів про симптоми своїй матері, яка була лікарем, і вона підтвердила, що це, на жаль, мігрень. 

У моєму випадку мігрень завжди розпочиналась у яскравий сонячний день. Під час шкільної перерви, чи недільної гри в дворі. Інтуїтивно, я здогадувалась, що боротись з нею я не можу і найкраще просто чимдуж бігти додому, знайти найтихішу кімнату і заритись у подушки-ковдри так глибоко, щоб жоден звук, жоден промінчик світла не дістався до мене. І десь там, на глибині свого уявного океану, під пухкою периною з гусячого пір'я і в ситцевому напірнику з намальованими грибочками-мухоморами, я дивилась свої "шоу".

Галюцинації і так звані "візуальні ефекти" часто супроводжують мігрень у її більш спокійній стадії. Це якщо вдається вчасно ізолювати себе від усіх подразників і перечекати шторм. Тоді біль триває всього декілька годин, максимум - день. В таких щасливих випадках не потрібно відпрошуватись з роботи чи пропускати заняття в школі/університеті. 

Я дуже чітко пам'ятаю свої видіння, які приходили до мене разом з мігренню. Пульсуючий біль викликав якісь ритмічні малюнки, які повторювались, кружляли, закручувались у вишукані гірлянди, мозаїки і нагадували кольорові скельця-візерунки. Коли ж траплялися особливо сильні спазмові головні болі, від яких тремтіли руки, німіло обличчя і очі, здавалось, вибухнуть від нестерпного тиску, видіння починались лише за декілька годин після неспокійного сну-марення, сліз і скреготiння зубами у мовчазному благанні припинити це дійство.

Відносний спокій завжди наступав з одним і тим же візуальним супроводом: тиха, могутня течія великої ріки, по якій пливе малесенький, ледь помітний, порожній човник. Ріка коричнева і небезпечна, але вона чомусь несе цього човника-скалку з незвичайною обережністю. Вони рухаються в якомусь сповільненому режимі й хвилі лише зідка проступають на поверхню каламутної ріки. І от я так нескінченно довго лежу і спостерігаю за одиноким човником, не здатна ні на що більше..

Яким було моє здивування, коли з десяток років після перших приступів мігрені, я дізналась, що у багатьох людей ці видіння дуже схожі. Оскільки одним з моїх "хоббі" стало дослідження нових публікації про головний біль, то якось я надибала на книжку "Мігрень у мистецтві: досвід зсередини". Це колекція картин на тему мігрені, які надзвичайно точно відображали мої відчуття та асоціації.
 
На жаль, поки що мігрень залишається однією з тих розповсюджених хвороб, про які медицина знає дуже мало.

Достовірно відомо, до прикладу, що мігрень викликають:

-- яскраве світло, гучні звуки, різкі запахи, зміни температури, відсутність свіжого повітря;
-- фізичні та емоційні стресові ситуації: здивування, радісне піднесення, очікування, тривога, занепокоєння;
-- алкоголь;
-- зневоднення організму;
-- гормональні зміни;
-- фізична втома, голод, дієти, виснаження;
-- безсоння;
-- шоколад, горіхи, червоне вино, авокадо, деякі види сирів, банани... 

... якщо йти далі по списку, то можна сміливо припустити, що саме наше життя сприяє мігрені. Все, що ми любимо, і те, чого уникаємо, так чи інакше викличе черговий напад головного болю. Бо як інакше пояснити, що всі найщасливіші та найтрагічніші події в моєму житті пройшли під акомпонемент того самого відчуття, наче в голову забивають черговий цвях, який ще тупіший, ніж попередній?

Випускний вечір в школі, похорон батька, кожне незабутнє побачення, моє весілля, екзамени в університеті, день прильоту в Америку, кожне важливе інтерв'ю чи співбесіда з роботодавцем, кожен аудит в офісі, кожне гучне застілля з друзями - лише частина важливих для мене днів, які вкрала у мене мігрень. 
 
Особливо "чудовим" було весілля. Нема нічого гіршого для людини, у якої почався приступ мігрені, ніж бути в центрі уваги. А ще, якщо навколо безліч страв з запахами, від яких у гостей появляється вовчий апетит, а у щасливої нареченої то блідне, то зеленіє обличчя, а відпрошуватись з-за столу кожних десять хвилин, погодьтесь, не ввічливо. Той день я назавжди запам'ятала як такий, коли мені хотілось понад усе бути щасливою парою з фільмів, яка після церковного обряду сідає в кабріолет і весело деренчить собі в небуття під побажання весільних гостей. 

Мені все ж вдалось втекти з власного весілля на дві години в квартиру до батьків, де я поспіхом вистрибувала з весільної сукні, лягала обличчям в холодну воду, змивала і без того невдалий макіяж, не брала до уваги ні зачіску, ані настрій, а просто з'їжджала по холодній плитці і так лежала на підлозі з надією, що про мене всі забудуть. Однак, все-таки довелось повернутись на це свято життя і відбути свою роль "як належить", адже весілля буває один раз в житті, правда? Найобразливіше у всьому досвіді було те, що до наступного ранку все пройшло! Моя голова була світла і ясна, як сонечко. I приблизно такої ж величини яскравий пробіл в пам'яті стосовно всього, що відбувалось протягом останньої доби. 

А ще був відпочинок в Криму на третьому курсі універу. Три дні з десяти я пролежала з мокрим рушником на лобі і в дивному стані, при якому я не могла поворушити жодною кінцівкою, навіть язиком. Зрештою, такі побічні ефекти могли бути викликані ліками, які принесла мені господиня дому, де ми орендували кімнату. Я так і не дізналась ніколи, що це був за припарат. Але якби мені кожного разу давали вибір між тим, щоб корчитись від болю три дні і просто лежати в непорушному стані, як мумія, яку заливає потом, то я без роздумів візьму ті магічні пігулки, дякую.
 
А як вам найдовша робоча зміна, яку мені довелось відпрацювати в адміністрації готелю в Чикаго під час всім відомого Чикагського Марафону? Персоналу у нас катастрофічно бракувало, а перенаселеність була рекордною. Однак, ми з гідністю відпрацювали з 6 ранку до 11 ночі. Я так пишалась собою, що забула про їжу, налігши на кофеїн, як на плече найвірнішого друга. Мігрень наздогнала мене в підземці, де ми чекали поїзда майже сорок хвилин. Коли я забігла в останній вагон, то побачила, що він майже порожній. Це мене насторожило, оскільки на платформі був чималий натовп сердитих, поспішаючих людей. Чого я не побачила раніше, то це пасажирів які забігали, а потім чимдуж вистрибували з цього вагону. Тільки коли вже потяг вирушив з платформи, я зробила необережно глибокий подих і.... подумала, що тут мені і смерть.

В вагоні спав бепритульний, який, судячи з його вигляду, тут і приріс, як отруйний гриб. З кожним його рухом чи різкою зупинкою потяга, нова ядерна хвиля запаху нечистот котилась серед порожніх крісел, вбиваючи все живе на своєму шляху. Мені здавалось, що я її бачу - цю гидку зелену, слизьку, смердючу жабу і як вона душить мене з нелюдською силою. На наступній зупинці я вирвалась з потяга і мій красномовний вираз обличчя послужив попередженням всім, хто спокусився виглядом порожніх місць. А я помилково сіла не в свій потяг, який повіз мене в серце самого чикагського гетто, та ще й серед ночі.

Мені довелось просити поліцейських викликати таксі або підвести до більш безпечного місця. Спершу вони були переконані, що я під впливом якихось нелегальних субстанцій, навіть перевірили вміст мого наплічника. Я їх дуже навіть розумію, бо кожне слово коштувало мені неймовірних зусиль і я все шукала хоч якийсь холодний предмет щоб до нього притулитись лобом. Навіть якщо це дверцята поліцейського авто. Як я потрапила додому - не пам'ятаю, хоч убийте!
 
Одного разу мені вдалось вчасно відчути наближення мігрені і я встигла виконати всі попереджувальні маневри: зачинитись в темній спальні, підготувати вологі рушники і попросити домашніх не розмовляти і навіть не дихати голосніше, ніж це життєво необхідно. Та все ж, кілька наступних годин так виснажили мене, що в якийсь з чергових спринтів до унітазу я втратила свідомість і гепнулась об край ванни. Синець був промовистий. Батьки втратили мову, коли побачили мене в скайпі і провели розслідування поза моєю спиною на тему можливого насильства в сім'ї. Впродовж наступних кількох днів принаймні три добросердечних американки відкликали мене на розмову про "це". Ділились телефонами довіри і співчутливо хитали головами. Ніхто не повірив в мою історію. Мабуть, жорстокі мігрені трапляються рідше домашнього насильства.

Минулий рік став переломним у моїй боротьбі з мігренями. Я відкрила для себе терапію Доктора Герсона / The Gerson Therapy/ - німецького лікаря, який у свій час вилікував власні головні болі, які дошкуляли йому все життя. Терапія ця включала строгу дієту, як один із механізмів регулювання роботи організму, а також вправи на свіжому повітрі та медитацію. Півроку у мене не було жодного приступу мігрені. А це, повірте, неабияка перемога! Дієта повністю виключила цукор, сіль, алкоголь, кофеїн, молоко і всі молочні продукти, хліб і мучні вироби. Залишались овочі і м'ясо (зрідка). Але мене це все влаштовувало. Я так раділа свободі від свого ворога, що обмеження в продуктах харчування мене не лякали. Крім того, прочитавши всю доступну літературу про цю терапію, я дізналась, що нею успішно лікують навіть ракові захворювання.
 

Останній приступ мігрені неохоче відступив.

Новий день приніс полегшення і нагадав, що в офісі мене чекають розпочаті ще в понеділок справи і домашня робота, над якою я журитимусь всі вихідні. 

Новий день нагадав, що у мене сьогодні День народження. Значить, все це було всього лиш привітанням від моєї найкращої подруги-мігрені? Таке палке побажання від неї - жити і насолоджуватись кожним днем, який проходить без болю? A може це вона так галантно нагадує мені, що завдяки їй я навчилась прислухатись до себе, запам'ятовувати кожну подію в житті у найменших деталях і запахах ?? "Повідом мені місце і час вечірки. Я обов'язково прийду!" - записка від неї, якy я читаю в дзеркалі, у власних виснажених очах. Звісно прийдеш. Яке ж воно свято без тебе? 

Життя починається знову. Як і кожного разу. Ніби народжуєшся на світ, без жодного спогаду про біль, про марення і судоми. Все, як описано у вірші Віри Полозкової "Барабара Грейн": 
" .... А мигрень - лучше секса и алкоголя,
лучше шопинга, твою мать,
и поездки за город на природу:
Это пять часов ты блюёшь от боли,
с передышкой на пореветь, перестать дрожать,
лечь лицом в ледяную воду;
Лопаются линзы в глазах, струны подо лбом,
а затем отпускает тебя на волю,
и вот тут узнаёшь ты истинную свободу.

Барбара глядит на себя из зеркала,
свет становится нестерпим, дёргается веко.
Через полчаса, думает она, всё уже померкло,
на поверхности ни предмета, ни звука, ни человека.
Только чистая боль, чтоб ты аж слова коверкала,
за четыре часа проходит четыре века.

А потом, говорит себе Барбара, после приступа,
когда кончится тьма сырая и чертовщина,
Я пойду напьюсь всего мира свежего, серебристого,
для меня только что налитого из кувшина,
И начну быть живая полно, живая пристально, так,
чтоб если любовь гора, моё сердце - её вершина."
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
Хто вона: Найкрасивіша українка діаспори
Цього року участь в конкурсі краси Мiss Ukrainian Canada-2018 взяли понад 100 конкурсанток з усієї Канади. Уродженка з міста Дрогобич Львівської області, Юлія Щербан стала володаркою розкішної корони з тризубом.
Читати більше