Виховуємо нове суспільство: Корінь проблеми - Радянське виховання

23 січня 2015
Редакція
Тема політичних перипетій в Україні останнім часом нероздільно пов'язана з темою відродження нації та формування нового відповідального та європейського українського суспільства. Глобальні зміни вже почались, але своє позитивне завершення вони зможуть мати лише у випадку, якщо торкнуться кожної людини зокрема. Тому, будь-який рух вперед та зміну поведінкових моделей потрібно починати всередині наших з вами родин. Ми не можемо вирішити наслідків тієї чи іншої проблеми, якщо достеменно не знаємо її причин. Тож давайте сьогодні повернемось назад та поглянемо на не таку вже й давню історію радянського виховання, котра зможе пояснити, чому сьогодні ми маємо те, що маємо.
 
Діти – це майбутнє. Майбутнє суспільство, яке впливає на всі процеси, котрі відбуваються в ньому та вимальовують нові картини світу й реальності. Те, що ми сьогодні маємо, є результатом поведінки та світосприйняття попередніх поколінь. Більшість з нас мешкає на пострадянському просторі, тож саме вплив радянської філософії та педагогіки багато в чому визначив наше сьогоденне існування. Коріння проблем потрібно шукати в минулому.

Старше покоління (наші батьки й бабусі-дідусі) усе своє свідоме життя прожило в умовах комуністичної ідеології – індивідуальність та прагнення до самореалізації заганялись в дуже обмежені рамки та зводилися до, як максимум, перевиконання планів на роботі. Це було чи не найбільшою можливістю самовираження для тогочасної особистості. Держава не потребувала вільних та незалежних людей, а розглядала соціум, як невеличкі та взаємозамінні детальки однієї великої машини все того ж імперіалізму. Така модель перенеслась від загальнодержавного ставлення на процеси виховання дітей в окремих радянських сім'ях.
 
Майже від народження дітей потрібно було віддавати до ясель в садочки, адже батькам необхідно було продовжувати працювати на розбудову світлого майбутнього. Тож психо-емоційний контакт батьків та дітей розривався в значній мірі практично одразу. Але держава мала на меті створити інші щільні емоційні зв'язки у підростаючого покоління – на зміну щирої любові до мами й тата приходила агресивно нав'язана любов до партії та дідуся Леніна.

Батькам не потрібно було виховувати своїх дітей, адже партія робила це замість них – школа, технікуми, університети виконували не лише свою безпосередню освітню функцію, а чи не в більшому ступені займалися активним прорадянським вихованням: знищували індивідуальність, чуттєвість, привчали до тих цінностей, які насправді немають нічого спільного зі справжніми потребами людини (гармонія, духовність, самореалізація…). Давайте згадаємо хоча б найвідоміший приклад радянської пропаганди – Павлик Морозов. Сьогодні вже достеменно відомо, що ця нещасна дитина насправді не була перейнята ідеями комунізму та не зраджувала власних батьків заради торжества "правди". Більше того, стала невинною жертвою системи, котра вже встигла поглинути його нещасну матір – саме вона з легкої руки дружини Леніна Надії Крупської довгий час підтримувала міф про героїчний (але зараз розуміємо - підлий) вчинок свого сина. Тож радянські діти росли з усвідомленням хибних ідей, перевернутих цінностей та заміною понять.
 
Сама ж постать Надії Крупської зробила чи не найбільший внесок у формування зламаної дитячої свідомості на теренах Радянського Союзу – започаткований нею піонерський рух від самого початку мав стати, так би мовити, угрупованням малолітніх "стукачів" та шпигунів. Чудовий винахід – адже діти чують, про що спілкуються батьки, друзі батьків, ровесники, та можуть інформувати своїх партійних наставників про підозрілі, антирадянські прояви. Діти не розбираються до кінця в ситуації. Діти не бачать відтінків – для них існує біле та чорне, а для радянських дітей існувало лише червоне й нечервоне – радянське і вороже. Держава фактично забирала в них дитинство, адже тиражувалися та культивувалися різні історії дитячого героїзму, глибокої комуністичної свідомості та вірності ідеям партії.
 
Дитинство – це надзвичайно відповідальний час в житті людини. Саме від народження і до 10 років світогляд та характер нової особистості формується найбільше. Все, що дитина поглине в цей час, потім усе життя віддаватиме. Тому немає нічого дивного в тому, що сучасні події на пострадянському просторі розвиваються в такий дивний та незрозумілий для західного суспільства спосіб, адже керують ними ті люди, котрі сформувались особистісно саме в часи радянської пропаганди. Але не все так однозначно – одне те, що ми вже аналізуємо цю проблему та маємо бажання щось змінити, свідчить про існування вже інших громадян, вихованих у часи розпаду Радянського Союзу та вже у незалежній Україні. Про них ми поговоримо у наступній статті та знайдемо відповідь на головне питання – то як же нам все таки виховувати дітей, аби вже через кілька років отримати, як результат, нове, задоволене життям, суспільство.


Матеріал підготовано для Редколегії Ua Modna
Автор - Ольга Польова


 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Миколай, якого ви не знали
Уже вночі ти будеш копирсатися під подушкою у пошуках подарунків від Миколая. А чи знаєш, як це свято відзначали наші предки? Зможеш похвалитися знанням легенд про Чудотворця? Тобі відома його історія? Ні? Тоді мерщій читати статтю, аби не отримати різки замість солодощів!
Читати більше