Виховання дітей: Як не втратити почуття гумору та не почати звинувачувати у всьому себе

Ця книга про вік, який за розмахом конфлікту поколінь може зрівнятися хіба що з підлітковим. Цей вік - дошкільний, який, відповідно до основ американської вікової психології, починається у 2 роки і закінчується десь у 5-6. Проте, одразу скажу, що нічого спільного "Toddlers Are A**holes: It's Not Your Fault" (дослівно приблизно "Усі дошкільнята - за**анці. Це не ваша провина.") зі стандартними посібниками з вікової та сімейної психології не має, бо написана не психологом, а матір’ю, письменницею та гумористкою, проте користі він неї точно не менше.

Основний посил книги: "Діти, вони такі. Не дивуйтесь, що вони поводяться не так, як вам хотілося б", бо "...raising kids isn't about perfection, holiday cards, or Pinterest meals. It's about experiencing the ups and downs with the people who mean the most to you in the world." (приблизно: "...виховання дітей - це не прагнення досконалості, святкові листівки чи страви з Pinterest. Це переживання усіх злетів і падінь з людьми, які мають для тебе найбільше значення у цьому світі."). І не звинувачуйте себе, раптом щось, бо:

• Завжди знайдуться ті, хто буде (чи здаватиметься) кращими за вас батьками;
• Люди з ідеальними соцмережевими сімейними фото часто мають ті ж проблеми, що і ви, просто демонструють аудиторії кращий бік свого життя;
• Дійсно трапляються непроблемні діти, батьки яких часто кажуть з будь-якого приводу: "Це ж легко. Ми її навіть не вчили цьому, усе вийшло само собою." Проте таких дітей меншість, отже це не є нормою. Тобто наявність таких дітей не означає, що ваша дитина ненормальна, або ви - погані батьки. (Щоразу, коли ви це повторююте, десь у куточку плаче психіатр радянського розливу);
• Більшість труднощів тимчасові і з віком проходять.

​На додачу до всього, це ще й непогана книга-антидепресант з гострим гумором, проте нікуди не годиться як книга-порадниця, та й багато з чим я не згодна. Не думаю, що варто заїдати стрес нічними десертами та більшість часу сидіти вдома, як це нам радить авторка.

Крім того, усе, що там написано про харчування, можна звести до: "Не намагайтесь годувати дитину здорвою їжею і навіть не готуйте їй. Воно того не варте. Все одно, вона спочатку плакатиме від голоду, а потім від того, що ви намагаєтесь нагодувати її салатом, коричневим рисом чи балажанами, бо, насправді, вона хоче грінку або цукерку. Дайте їй те, що вона хоче. Ну, якщо хочете, щоб вона з’їла броколі, полийте кетчупом, може, з’їсть." 

Проте корисні штуки там є. Наприклад, якщо хочете відпочити, пограйте з дитиною у лікаря, типу ви тяжко хворі, а їй потрібно вас вилікувати, і лягайте в ліжко. Або, якщо потрібно забрати у дитини телефон, візьміть коробку та серветку та використайте їх як ліжко та ковдру, вкладаючи таким чином його (телефон) спати.

Загалом, книжка свою функцію виконала. І хоч у ній немає відповіді на запитання "Як спростити виховний процес?", проте детально розписано, як полегшити собі існування, спростивши своє ставлення до життя.