Видимі і невидимі фронти

9 квітня 2014
pylypiv
Світ поза дією гарантій миру і безпеки.

Та, власне, хотілось би поговорити не про прогнози та якими будуть дії Росії щодо України надалі. Як громадянин якому не байдужі духовні, культурні, моральні, ідейні та історичні цінності – фундаментальні стовпи великої української родини, - задумуюсь, що нині небезпечніше: відкрита агресія чи пасивність певної частини суспільства, якій однаково хто прийде і керуватиме країною,  чи агресивність проросійських екстримістів і свідомі ворожі дії тих, хто їх підтримує?!

Мусимо визнати - на півдні і сході і справді дуже хиткий спокій і порядок. Чому? Відповідь проста: за всі роки незалежності жодна політична сила, окрім промосковських (партії комуністів та регіонів) і пальцем не вдарили, щоб розкрити людям очі і зробити щось конкретне (для поліпшення життя), щоб реальними були переваги демократії над Совковим "советским благополучием". Фактично, з часів Кучми місцеві чиновники на Донеччині, Луганщині, в південних областях, частково жили своїм життям,  вставновлювали свої порядки, підпорядкувавши під себе найбільші підприємства, дрібний середній бізнес, грошові потоки і найголовніше – волю та свободу людей. Український дух тут був мало присутній.

І ось сьогодні пожинаємо гіркі плоди. Фактично, в цих регіонах маємо щось на зразок другого внутрішнього "фронту". Він часом невидимий, але дуже агресивний. Російські диверсанти (яких служба безпеки України намагається  всіляко нейтралізувати і виловити) вміло використовують малообізнаність, мало проінформованих громадян та пенсіонерів, які ностальгують за "Советським союзом", для організації масових заворушень та протестів. Щоправда, інших поглядів притримується молодь, студенство. Останні поки що не сказало свого слова тут. Зате на півдні молодь більш рішуча і готова боротися за цілісність України. Сепаратизм на Донеччині та Луганщині багато хто пов’язує прямо з підтримкою промосковського крила з Партії регіонів.

На підтвердження сказаному було свято Благовіщення в Донецьку та Луганську. Там для сепаратистів немало значення величність свята. Вони знехтували цією християньскою цінністю і цинічно в цей день активізували свої дії проти державних установ на сході, намагаючись свторити "сприятливий грунт" для вторгнення російських військ. Величезну загрозу з боку російських всйськ, зрозуміло, українське керівництво оцінює реально, але складається враження, що нагорі так5 і не вироблено чіткої позиції щодо рішучої протидії екстремістам. Натомість, всі розуміють (навіть прості громадяни), хто замовляє музику та деригує цими процесами. До речі, одним із фінансистів сепаратистських рухів називають депутата ВР Єфремова.

Нещодавно особисто мені чомусь запам’ятався один малопомітний випадок, навіть буденний. Повертаючись додому, побачив що на одному з городів порался господиня. В ній пізнав жінку одного з активістів-регіоналів. Привітався і поцікавився чи не зарано веснує. Відповіла:

- Не знаю, але робити щось треба. А чи буде з цього якийсь толк? Прийде Путін то і так всіх до сибірів запакує...

- Не прийде, можете не хвилюватись, - відповів.

- Не будьте такі певні, - скала і повернулась...

Я і не згадав би про цей випадок, однак, він спонукав мене більш уважніше аналізувати поведінку місцевих прихильників і членів Партії регіонів. Зауважу (!), навіть в Галичині немало таких, які не покинуло ряди партії і досі. Якщо раніше відчувалась якась розгубленість серед них та бажання бути малопомітними, то сьогодні (це можна почути в розмовах людей) вчорашні чиновники і партійці-регіонали поводяться більш впевнено – гуртуються біля "старих" лідерів і навіть попереджують, що, мовляв, скоро все зміниться... Хто зна на що сподіваються: переможний марш російських  військ до західних кордонів, чи на встановлення, справді, демократичних правил гри, і лояльної до проросійської політики влади.

Так, право на власну думку і захист своїх конституційних прав має кожен громадянин демократичої європейської країни. Насправді, тут вважливо не "нарубати дров" при формуванні місцевого самоврядування і не керуватися партійними квотами і гаслами на зразок "я був на Майдані". Адже цього дуже мало для того, щоб на місцях панували порядок і справедливість, виконувалися Закони України. А з сепаратистами, як вважає більшість громадян (багато спілкувався з різними категоріями співрозмовників в Івано-Франківську, ін. населених пунктах), вважають, що з сепаратистами треба розмовляти мовою сили – звісно в рамках чинних законів, оскільки, йде відкритий заклик до повалення діючої влади і є реальними намагання зруйнувати цілісність держави. Тож дії мусять бути рішучі, ефективні і зрозумілі населенню.

На часі уже треба  відкрито говорити з організаторами таких простестів в східних областях не дивлячись на їхній статус і посаду. Маю на увазі місцевих можновладців, власників шахт, торговельних центрів, зокрема, мільйонерів та мільярдерів, які відкрито (і приховано) симпатизують проросійським політикам і обома руками за "федералізацію та позаблоковий статус України". Вони фінансують безлад, підпільно формують другий фронт спротиву - агресивного, войовничого і дуже небезпечного...

І ще.. З дебільшого в південних та східних областях, районах не всі місцеві ради зорієнтовані на євпропейськість, готові у всьому співпрацювати з новою владою, яка, на жаль, пробує впливати на ці процеси не виїжджаючи з Києва:, не зустрічаючись з простими людьми. А більшість громадян, як засвідчують соціологи, не схвалюють сепаратизм і агресію...
 
Богдан Пилипів
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Андрій Котов: "Додому тягне завжди... Немає нічого кращого за вечірній Львів"
Львів'янин Андрій Котов — у минулому колишній курсант Суворовського училища, армієць першої бригади оперативного призначення Нацгвардії "Барс", студент Львівського державного університету безпеки життєдіяльності — поділився своїм досвідом заробітчанства в Чехії та розповів, у якій країні бачить своє майбутнє.
Читати більше