вибори покажуть нам, не хто є кандидати, а хто є ми!

 Одразу хочу попередити, що це не передвиборча агітація. Я поки не визначилася з кандидатурою, за яку буду голосувати на виборах. Я просто хочу поміркувати вголос  про те, що  останнім часом вертиться в голові і проситься на папір. Мова піде не про кандидатів, а про нас. Тобто про електорат, виборців, які, я сподіваюсь, визначать подальшу долю України, а значить майбутнє своїх дітей, а може і онуків. Мені здається, ще ніколи  за двадцять сім років ми не стояли так близько до перемоги й не були у такій небезпечній близькості до реваншу ретроградних сил, які тягнуть нас в багно минулого.

               Мені хочеться бути в тренді сучасності й розуміти, що відбувається. Я не політолог, не аналітик, не спікер, якій може впливати на свідомість виборців, я просто один з тих, хто кожен день тим чи іншим чином попадає під вплив різних точок зору і намагається розібратися в тому, хто ж правий, а хто винуватий. Іноді ці точки зору настільки загострені й агресивно протилежні, що опускаються руки, хоч якось дати раду тому, що бачиш і чуєш. Але це необхідно, тому що надто висока сьогодні ціна у питання «Україна».

              Ми всі, як і той кандидат, якого ми виберемо за президента, маємо бути в тренді сучасності, тобто розуміти, що нам потрібно у найближчий час і на якому ми зараз світі. Щоб відчути свої перспективи, потрібно добре розуміти, що відбувається.

Спробую висловити оцінку ситуації коротко:

• Ми  в стані гібридної війни з РФ – безперервного осередку напруженості, який є гальмуючим фактором розвитку, витягує додаткові ресурси, служить для прикриття нелегального бізнесу і виправдання бездіяльності, невдалих державних рішень і т.ін.
• Ми маємо значний  важко контрольований розкол у свідомості людей, який, на жаль, успішно використовується пропагандою з того і з нашого боку. В нашому суспільстві немає єдності. І винуваті не лише російські пропагандисти і п’ята колона. Іноді наші популісти-політики і недобросовісні спікери не розуміють, що своїми різнобарвними виступами, закидами, викриттями, звинуваченнями, заявами і реальною поведінкою лише заплутують людей і уводять їх у нетрі невпевненості і сумління. «Пропадіть ви всі пропадом!» – думає людина і намащує лижі, щоб гайнути звідси куди подалі і нічого тут не робити, адже важко вірити в успіх, коли всі брешуть, грабують  і  думають лише про власне збагачення.
• Ми на межі втрати справжньої незалежності і можливості стрімкого розвитку, щоб догнати, нарешті, Європу, тобто бути не тільки географічно її центром, але йти вперед за всіма іншими показниками.

Можна ще  наводити різні пункти про складність сьогоднішньої ситуації, пригадати про нашу невикорінну корупцію (зверху до низу), про нашу інертність, байдужість, неосвіченість і т.ін Нам все це вже у вухах  муляє і у зубах нав’язло.

           Можна відмахнутися від всього.  Не думати, забити, відморозитися. Займатися своїми справами, хай там всі перегризуться, всі ці злодії, корупціонери, брехуни і популісти. А я буду собі жити своїм життям!

           Та не виходить! НЕ виходить жити своїм життям, коли тебе душать з усіх сторін. Хто тарифами, хто цінами, хто відсутністю роботи і білих зарплат, хто низькими пенсіями, хто дорогим бензином або захмарним митом, податками і відсотковими ставками по кредитах – в кожного свої сльози. І всім хочеться це змінити, якось впливати на це. Революції ми вже влаштовували. І що? Небесна сотня, тисячі поранених фізично і морально, розчарування, агресія, злоба на те, що не справдилося, ніхто не покараний, стало ще гірше, війна почалася, жертв перевалило за десять тисяч, а скільки біженців, людей, що втратили домівку, роботу, все…

           Ні, увольте, ми більше нічого такого не хочемо! Краще сховатися десь, поїхати у кращі краї (добре хоч безвіз є), кинути все це. Цих ненажерливих політиків, цих бидлуватих співвітчизників, які до урни не в змозі дійти і продовжують сцяти у під’їздах і рубати дерева у Карпатах, у Поліссі, добувати бурштин, скидати сміття де бачать, зливати відходи у ріки… – живуть так, наче хтось прийде і прибере за ними, хтось інший, якісь чарівний рятівник нації, з’явиться, змахне чарівною паличкою, і все влаштується, як треба.

А що? Раптом продасть Порошенко всі свої заводи і «пароплави», або якійсь кіношний клоун Голобородько розстріляє всіх тих грабіжників і брехунів у Верховній раді, або свята обіцянка-цяцянка Юля, подарує простому народу безкоштовний газ з українських державних надр. А може Гриценко або Садовий, Богомолець або Смешко? Хто? Хто ж з них врятує нас стражденних у такі важкі часи?

Да ніхто нас не врятує!  Поки ми самі себе не врятуємо! Поки ми не зрозуміємо слушність і важливість історичного моменту, у якому нам довелося жити і не візьмемо на себе відповідальність за цей момент, як колись взяли на себе відповідальність ті молоді хлопці під Крутами. Як наші сміливці, що кинулися беззбройні на Інституцьку, як кіборги у тому напівзруйнованому терміналі, як хлопці на фронті…

              Чому нам весь час потрібні пасіонарні особистості,  які поведуть за собою, жертовно відмовляться від власних інтересів, витягнуть нас з багна? А може ми нарешті перестанемо чекати рятівників і самі дамо собі раду. Не будемо давати хабарі й відкати, погоджуватися на чорну зарплатню, кидати сміття і їздити п’яними за кермом. Може ми нарешті навчимося вибирати не за гречку, а за реальні справи, вчинки, за можливість майбутніх цивілізованих реформ і розвитку. За вміння людини, яка буде у керма, відчувати відповідальність моменту і бути в тренді сучасності.

            Хто з тих пасіонаріїв, які подали свою кандидатури на вибори, десь діставши шалені гроші, здатний жити і бути поруч з  нами в контексті сьогодення, враховуючи історичний і культурний контент минулого, засвоївши його уроки і дати Україні і нам разом з нею йти далі? Хто з них?

В мене немає відповіді. Але я відчуваю, що деякі події, які відбувалися останнім часом, не оцінені і не зрозумілі великою частиною наших виборців, тому, що вони отруєні популістськими  гаслами конкурентів. Скільки ми всього ще почуємо і про корупцію Порошенка, і про дурість Зеленського, і про брехню Тимошенко… Готуйте вуха!

 Але ці вибори покажуть нам ще раз, не хто є кандидати, а хто є ми!

               Бидломасса, яка вірить в не підтвердженні справами обіцянки, лише тому, що це красиво звучить або привабливо виглядає у кінофільмі. Або ми будемо думати і орієнтуватися на того, хто вловлює нерв часу і розуміє перспективи.

               Ніхто, певно, з цих кандидатів не є ідеальною кандидатурою, вже тільки тому, що участь у цьому шоу вартувала їм купи бабла, яке простому виборцю і не снилося. У всіх у них, м’яко кажучи, писки у пір’ячку… Але мені симпатичні ті, хто мислить стратегічно і історично, хто знає і розуміє шлях України. У минулому, у сьогоденні, у майбутньому…

                Хто розуміє і усвідомлює, як важливо для нас відокремитися зараз від історичного спадка Радянського, імперського, сталінського, звільниться від залежності, перестати наслідувати і оглядатися на сусіда, який спотворив нашу величну історію і перетворив на унтерменшів, які віками боролися зі своєю меншовартістю. Може досить вже?! Скільки ж можна! Скільки крови пролили наші предки, і наші сьогоднішні герої за ту незалежність, яка в нас вже є, але дехто ніяк не може її усвідомити.

                 Я стикаюсь с дивними висловами моїх сучасників, які не розуміють значення таких речей як декомунізація, отримання Томосу, відродження власної історії, відкриття радянських архивів, переосмислення історії, яку нам доведеться відкрити заново, тому що ми мали її у неправдивому викладі. «Що за дурне те гасло Порошенко: «Геть від Москви!» Що це за дурня?» – говорять люди, які вважають себе розумними і освіченими. І не розуміють, який класний у Порошенко іміджмейкер (а може він і сам до того додумався), що апелює до інтелекту і знання українцями своєї історії. Адже це гасло у тридцяті роки було у всіх на слуху і вимовив його Микола Хвильовий, який розпочав запальну полеміку спочатку в літературі, а потім взагалі, у суспільному житті, тому що стосувалася вона найважливішого питання: яким шляхом йти Україні – за Москвою (з більшовиками та їхньою диктатурою), або самобутнім шляхом у  Європу, тобто за цивілізацією. Революційний український романтик Хвильовий звав: «Геть від Москви!» І ця фраза в контексті культури безмірна і знакова, особливо, якщо врахувати, що ні Хвильовий, ні інші тодішні романтики і реалісти «розстріляного відродження» не залишилися в живих. Москва винищила їх, як і тих українців, хто жив в той час у селі. Голодомором і репресіями. І це глибоке і знакове гасло, яке мало б розбудити у свідомої людини бурю емоцій і відгукнутися в серці, виявилося незрозумілим більшості людей, які себе не вважають дурнями і вже точно не відносять до бидломаси. Як так сталося? Чому? Чому ми так відірвалися від самих себе?

               Якщо хочете, такими гаслами і перевіряється рівень електорату.  Певно кожний народ заслуговує на свого президента. Але я все одно вірю в українців, вірю в їх розум і здатність зробити правильний вибір.