В’ячеслав Гук, зі збірки «Кримський літопис» 

* * *

Води свічадо, де відбивсь терник –

сухий і млосний, як пружні супліддя,

як довгий час ясного пообіддя,

коли в гілках повільно гусне сік;

яка ж холодна присмеркова рінь,

сповита вже пагіллям вечоровим,

вода осяйна плине темним ровом

кудись у непізнанну далечінь;

це так сльоза торкається зіниць

й зволожує тремкі пухнасті вії,

отак віслюк туливсь до рук Марії,

що годувала диких голубиць;

цей вимір часу, де самотній ти,

ця тінь бузкова сизої голубки –

як те зерно, що пам’ятає руки,

що з тверді мертвої дозволили зрости.

В’ячеслав Гук, зі збірки «Кримський літопис»