В’ячеслав Гук, зі збірки «Кримські елегії», 2013

3 квітня 2020
В'ячеслав Гук

ПАСКАЛЬ І МАРІЯ

Після прочитання Пера Улова Енквіста

Поема

в останній день перед своїм від’їздом бозна-куди
він
долаючи хижу навіжену журу
був у старій ресторації
в Криму на березі моря
що нагадувало сіре мокряве порване простирадло
сидів
у прозорому павільйоні
на тлі прив’ялих осінніх пейзажів
коли сонце вже здається стояло на вечірньому прузі
міркував про те
щоб десь спокійно замешкати на самоті
хвилювався
що хтось спозирає за ним маючи лиху гадку
думав
безперестань
про Марію
яку колись стратив з очей і
від того серце його стало зашкарублим
чому ніколи в житті він не помічав у ній жінку
адже
йому ж усе-таки велося добре
справи хоч і повільно але все-таки йшли вгору
душа квітувала від радощів
і дуже рідко потерпала від депресій
од тих думок вуха в нього наливалися червінню
душа знову западала
мов утлі груди хворого на сказ
обмороженого фінського вояка
якому просто неба без знеболювання ампутували кінцівки
а час точився колом
він урешті дорвався до бажання бути самотнім
але здавався сам собі завчасу постарілим
і чудувався з того неймовірно
лясь-лясь
трісь-трісь
лусь-лусь
лускали пухирчики крижаного вина
що ніжно осіли звідусіль на склі
замацаного пальцями келишка
безсумнівне свідчення того
що все зненацька скінчилось
нарешті ж минуло
як минають пори року
чи прикметним для нього це було
відповість лише час
а в ресторації на березі Чорного моря
закурена молода жінка у кінці темної зали
безпорадно намагалася повправлятися в музиці
на дуже розладнаному фортепіано
і
він упізнав мелодію
зроджену нею
з перших тактів
і був із того надміру щасливий
коли це було
думав він дивлячись на ту жінку
на її обличчя
примружені від насолоди очі
волосся
тіло в проймах легкої сукні
що пахла навіть на відстані цілої зали тими трояндами
коли він зазнав тієї незабутньої пригоди
здається
перед сьомим січнем сімдесят четвертого року
коли він у налакованих черевиках
і новому чорному костюмі
з англійським чорним метеликом на горлі
казав першій-ліпшій своїй подрузі
яку здибав у спорожнілій ресторації провінційної Ялти
що не має куди приткнутися
куди податися
де осісти
подітися
вжитися
покохати
народити спільних дітей із жінкою
що кохає його
так
то були силувані вигадки
несвідомо взята до рук граната
з якої тихцем висмикнули запобіжника
він нишком сам собі проказував
коли вона була у рестораційній вбиральні
що дещо підупав на силі
що його тяглова сила коняки кудись зникла
що він тепер ледве встигав добуватись у снах до себе
залізничної платформи куди підходить експрес
свого дитинства проведеного на морськім узбережжі
а
у відбитті віконної шиби бачив
сонне море
просякнуте запахом гниття
сіре небо
свою худу витягнуту шию
яка по-зрадницькому стриміла
з накрохмаленого коміра нової сорочки
він був певен в іншому
що жили й м’язи у нім були гранично напнуті
а нерви ще трохи
і спалахнуть пожежним зрадливим вогнем
хай там як
але
потім вона повернулась
зі свіжо підфарбованими губами
запахом французьких парфумів на тілі
задумлива й тиха
він надто буденно запропонував їй любощі
і заплатив за таксі
ту ніч вони провели разом за пляшкою вина і фруктами
у завошивленім готельчику
на самому березі моря
він лежав біля неї та споглядав у високім вікні
чорне кримське небо поплямоване численними зірками
які були надто яскраві
він шепотів їй на вухо
що є так близько тепер до неї
що їх відділяє і віддаляє лише подих
цілунок
дотик губ
а ще
йому здавалось
що він у неї тоді був першим
що досі її ніхто не кохав
вона ні з ким не любилася
він заплющував очі та уявляв
як їх
закохану пароньку
усі бачили то в ресторації
то на прогулянковому пароплаві
то на березі сонного сірого зимового моря
що вони надто сильно вирізнялись на тлі
загальних декорацій життя
своєю поведінкою
молодістю
вдачею
навіть тим
що та
яку він стрів
була саме такою
а не якоюсь іншою
вона дихала майже нечутно
її губи були напіврозтулені
над верхньою губою вибилися дрібні крапельки поту
а він лежав і слухав
маючи терпке враження що перехоплювало горло
мов ритм давно забутої але зненацька згаданої пісні
а потім
уже перед самісіньким ранком
укотре
виповнював її жіноче єство собою
до знесилля
удостачу
коли шкіра їхніх тіл
од любощів нагрівалась до шаленої температури
і
ось-ось мала б порватись
як
він це чув
рвалися ніби тонка тканина хвилі на морі
вони разом убрели в те кохання
з якого ніяк не могли вибейкатись
а потім вона брала душ і фарбувала губи
а він лежав у ліжку голий
курив і
дякував їй здається навзаєм
що все сталося між ними тієї ночі саме так
що там нічого тоді не було зайвого
хоча й відчував
що душа його була ніби порвана зграєю приблудних собак
тому він так і не міг утямити
що ж із ними має бути далі
а вона коли повернулася з ванної кімнати
свіжо й сильно пахла конвалієвою водою і
шепотіла йому
що й досі вагається
чи має кохати русявого чи чорнявого
військового чи цивільного
тихо й п’яно сміялась
а він налаштовував струни своєї душі
на ритм її слів
цілував її руки
шию
обличчя
мовчки
аби ніхто з пожильців готелю нічого не почув
а після десятої ранку пішов од неї назавжди
пішов нібито до крамниці за черговою пачкою цигарок
але з метою не повернутись
уже ніколи
вона
та жінка шукала його
за дев’ять місяців спромоглась народити від нього дитину
він про те не дізнався
згодом взяла шлюб із військовим і виїхала назавжди
до Одеси
де торік загинула купаючись у морі
а він
так і не знав де мав її шукати
у вагонах метро
сухому полі
біля річки
аж біля спалених солдатських бараків
у глухих порослих колючим диким глодом
кримських залізничних відгалуженнях
у дощі що розчинився над осіннім морем
у Криму
Аргентині
Польщі
біля
роззявленої димової задушливої хлані
внизу
там
де за двадцять сім хвилин до десятої
12 08 2002
щоб якось вибитися зі скрути життя
стрибнула з мосту вниз на залізничні колії
замкнена в скажену задуху великого міста
що вже давно сягнула крайньої позначки
на схилі дня
якась заюшена кров’ю пані
де
ніхто й словом про те ніде не прохопився
а лише нервово сопли й хекали
наче спішно робили позашлюбних дітей
де
ніхто й пальцем не кивнув
аби її врятувати
де
він не знав як вберегти від утрати
її
себе
свою вагу
душу
волосся
шкіру
внутрішні органи
які ще не всі з нього видалили
нутрощі свої
тварини
тельбухи потрух
це все нагадувало копру в очах хворих овець
він на свій безмежний подив і незвичайне завзяття
лише тепер ось збагнув
а це далося йому нелегко
що той давній розрив
що стався між ними на початку дев’яностих у Феодосії
розрив через жінку
яку він анітрохи не кохав
яку зустрів у підворітті біля бидляцького бару
яка тоді так десь раптово нагодилася
прийшла у пружній рибацькій сітці дощу
мов згубний дикий улов
і взяла його нібито силоміць
проти волі
і він скористався з її гріховних послуг
та жінка
яка лежала потім
із півгодини з ним гола у готельному ліжку
на вулиці Шпитальній
яка жадібно обгортала своїми ногами його голі сідниці
відверто пестила його губи
йому аж головою було не ворухнути
пружно тисла руками на його нічим не захищену діафрагму
що аж блаженна усмішка повільно
мов хвиля з берега
сходила з його хтивих губ
і очні яблука тонули в сльозах і наповнювалися
раз у раз вологою сивої втоми
вона катувала його в готельному номері
щоб видобути кохання
ніби в спеку з колодязя бодай трохи живлющої води
а він удовольнявся тим що розтуляв їй ноги
брав її грубо по-мужицькому не дивлячись у її очі
але так і не пустив її образ до своєї задушеної
збаламученої
геть розтроюдженої світом
душі
душі що була
колись зурочена і так і не зцілена
іншою жінкою
що й не минулося потім безкарно
саме через свою вигнилу двозначність
так поновилися зненацька напади гострого болю
болю осоружної душі
знесиленої від того вкрай
найчуттєвішого людського пристрою
органу
який вирізають у хірургічному відділенні останнім
останнього разу вона розповідала йому телефоном
про своє розчарування життям
про готель де вони вперше
по-справжньому стали близькими
а він уважно слухав її
чув її голос
на відстані
крізь сотні кілометрів
два щільні кордони
мільйони мідних
сплутаних у грубу павутину десь там під землею дротів
де блукають
лише бридкі черв’яки та сліпі комахи
голос
від якого в нього вихоплювався з грудей
вигук задоволення
радісного здивування чи
на очах вибивалися сльози
і ніяк не міг здобутись на бодай якесь зусилля у боротьбі
за неї й за себе
але
все-таки не втрачав надії та
подумки марно намагався поцілувати її у губи
опорядити рукою її гарне волосся
лизнути її теплого вогкого язика
щоку
прохолодну мочку ніжного вуха
ніби той нещасний Паскаль на голові якого була
ще одна голова
голова його дружини
його красуні
його Марії
його задавненої невиліковної хвороби
якій він сотні разів бажав власноруч затулити рота
зашити його
Марії
від якої він намагався почути бодай слово
повертав свою голову з нею біля готельного дзеркала
то так то так
то так то так
але вона не прохоплювалась словами
Марії
яка співала йому злих пісень
коли він
потвора
вигнанець
янгол
абияк зроблений із нічого
абияк попришиваний ніби ґудзики до одежі
маючи в голові бодай дрібку глузду
захотів одружитися
з іншою
яку покохав в американськім цирковім балагані
балагані сповненому потвор
монстрів
чудовиськ
як-от
балаган
жінки-змії
чоловіка-собаки
жінки-павука
які надто полюбляли після важкої принизливої роботи
розмаїтих наїдків і тонких вин
які сиділи всі потім на порозі
дивились у далечінь і мовчали
або гомоніли й гомоніли без угаву
і
на яких примушувала ходити й дивитись
звичайна
ница
людська
жеруща цікавість
якій місце на цвинтарі
але не серед живих людей
так одружитися з іншою
яка гайнула сюди й набахтурила його голову дурницями
яка
надавала йому болючих мордасів-ляпасів
і
пропонувала одного ранку відрізати від нього Марію
відтяти зарізяцьким ножем
першим-ліпшим знаряддям
аби позбутись її назавжди
просто
щоби більше вона
його Марія
не заважала
не плакала
не кургикала
не співала вночі злих пісень
а вмерла
або зашити їй рота
або застосувати до неї жахних зуболікарських інструментів
щоби позбутись її
видлубати
знищити
покарати
дарма що саме це й мало б колись із нею статись
але він так і не зміг це зчинити
хоча й падав у гнилу калюжу між гір
між ущелинами
у глибочезнім лісистім виярку
де
нарешті опинившись на свободі
щоб утопити Марію
шахтарську лампочку на своєму лобі
лампочку що ніколи не світила
там
ніхто й сном-духом не відав
як йому було нестерпно боляче з нею
він чимдуж тягнув її кохання на себе
хворів ним
але
все-таки
наполіг на своєму
і вона залишилась
і тепер
через майже півстоліття
те ж саме відбувається в одному кримському готелі
де молодий чоловік
намагається відволати свою смерть
і вже все давно приготоване для похорону
і лише тепер поринувши якнайглибше у поранені почуття
він нарешті спам’ятався де є
той самий готель
задублі скарлючені пальці безживної руки
холод у зашкарублому серці
здавлена надто сильна спітнілими пучками крижана склянка
вина
Крим
виповнений дуже хистким світлом надто коротких днів
Ялта
яку оббіжиш за півгодини чи
об’їдеш на велосипеді за мить
і
де вперше у казино в нього карта лягла сорочкою догори
жінка
яка обводить обережно його губи кінчиком язика
щоб зачарувати
щоб звабити перемогти
жінка і сув’язь різноманітних строкатих подій
подій скажених і незабутніх
жінка з якою він злигався і в результаті вклепався
у цю ось життєву халепу
навіть уявив як торік вона повідомила що вагітна
кожної вільної хвилини він хотів їй телефонувати
і довго-довго розмовляти з нею
таким чином маскуючи власний біль
що роздирав ізсередини
і тоді він
після відвідин готелю
де колись вони були разом і
які справили на нього
жахні незабутні враження
вирішив прогулятись морем на моторці
заправленій у порту бензином
сам на сам зі стихією
хвилями
небом
подумки він вивертав перед своїми очима
весь підспідок свого колишнього життя
вже вкотре діставав із кобури револьвера
скуб підстреленого в здичавілім саду голуба-припутня
затримувався на описах її тіла
міркував про Холодну Ельку Казімежа Орлося
дивного німця маляра Фріца Гьорауфа
який у своїх роботах намагається
якнайдалі втекти від дійсності
і загадкову польку
обличчя якої колись сфотографував
пан Томаш Мілевський
надзвичайно обдаровану польську поетку
яка зветься Magda Dominik
і яка шифрує та приховує від усіх своє існування
думки ж були такі хисткі й миготливі
а потім
у старій штормівці він мок під рясним дощем
споживав чи то припізнілий сніданок
чи то вже передобідню перекуску
свіжозготовану страву з овечого сиру й козиного молока
приправлену свіжою рубаною петрушкою
сім’ям кмину
і
духмяним маслом грецької оливи
він переживав реальність яку залишав за плечима
де був порт
причал
пришвартовані судна
численні тіні скажених чайок
де була його діяльність
нібито
військового санітара
колись під час Першої світової війни
наприклад
на галицькому фронті
і
якщо це була сута правда
то він
просто-таки не витримав того досвіду
не зміг адаптуватися до умов реального життя
як і той божевільний і зовсім звичайний чолов’яга
але кажуть хороший поет
Ґеорг Тракль
який зі своєю сестрою Гертрудою
захоплювався наркотиками
а тому
потім
загнавши моторку на вогкий пісок розмитого хвилями берега
він
дотримуючись дистанції між
собою
своїми думками
власним минулим
Марією
качався в піску ніби знеголовлений вуж
витравлював із себе муку
скажений біль
йому
неймовірно хотілося діткнутися речі своїх снів
слів
думок
речі
яка ожила але про яку він не знав
як відчуття присутності чогось
поза межею його самого
Марія як і Гертруда Тракль
яка колись намертво належала безвольному Ґеоргу
відмирала в його снах
як відмирають органи тіла
по черзі
страшно
поступово
як
бралася цупким панциром льоду
його задушена душа
схожа на лискучу риб’ячу луску
яка досі гайнувала дорогоцінний час свого життя
у гріховних марнотратних любощах
на тлі обшарпаних шпалер стін готельної кімнати
вікна якої виходили на
помийну яму
кислотний завод
хірургічні відходи лікарні
а тому він відчував
як загнивав од вологи яка була в нім
а
вбита теплом його зап’ястка стрілка годинника
тоді завмерла у просвітках між днем і ніччю
у пружному сплаві відтінків
фарб
і людських жахів
у моторки він власноруч прорубав дно
втопив її біля самого берега
який
пробурили криваві розпечені червінню літа
артерії
капіляри
вени коріння сосон глини й піску
він вийняв штучну щелепу
бо перед тим
протягом поточного року
йому як колись і великому зухвалому зануді Набокову
видалили з рота більшу частину його скарбу
його зубів
беззубий Набоков
який жах
на березі він мав припинити думати про Марію
він мав її поховати
відрізати від себе
відсікти
як колись одсікав свої сни обезумілий Гофмансталь
а потім у ресторації йому подали помиї
щоб він їх вихлебтав мов той собака
як міг і
забувся
минуло ще трохи часу поки він зміг
прийти до тями
збагнути
зосередитися на власних переживаннях
до яких він мав надію пристосуватись
але вже згодом він зрозумів нарешті
що нітрохи не здатний і не може бути здатним
до того
тепер
його байдуже око ніби заклопотано стежило
за зміною діб і пір
плином життя
верганням хвиль на Чорному морі
за срібною тарілкою
що стояла на столі у загальній їдальні
і на ній був вигравіюваний напис англійською
garden-stuff
до того ж
віднедавна зненацька знову відновилися
напади довгого гострого болю у гортані та
контужених вухах
і щоночі плакала Марія на потилиці
та він
не хвилювався анітрохи
інакше кажучи
мав і надалі справжнє парубоцьке життя молодого чоловіка
який не вельми переймається думками
про створення родини
але вже був трохи стриманіший на
поцілунки
бажання
жести
хоча тепер уві сні
Марія мучила його більше ніж колись це робила з Паскалем
йому здавалося
що вона їсть його шлунок
вуха
шию
ніс
ступні
ретельно і з насолодою обгризає його пальці
з облудною покірністю і затятим терпінням
вона
уві сні
плакала лігши з ним поряд
називала його замість його справжнього імені
якимось Паскалем
огортала його собою як водопровідну трубу огортає скловата
шепотіла що її аж ніяк не влаштовує цей готельний номер
де вони тепер є
що тут зламаний душ і неполагоджений телефон
що в цьому номері немає гарячої води
вікна виходять на заміські заводські окраїни
на промислову зону
де щохвилинно
як уявлялося їй
тарабанять рейками паротяги
наповнені вантажами для фабрик
крамниць
лісопилень
що вікна відчинити не можна
бо з них густо тягне уїдливим гаром
що взимку з вікон вельми сильно дме і вивіває тепло
вивіває тепло не лише кімнати але й їхніх серць
що вона не здатна тут жити все своє життя
що вона як не намагається але не може
викликати покоївку
офіціанта
носія
нервовим жестом руки він прохав щоб вона зупинилась
але вона плакала
а
потім
крізь жахну розпуку
співала
тихо і зло
довгих і жалісливих пісень
яких він не міг розібрати
і
які нітрохи від часу не впадали на силі
вона приросла до нього всім своїм тілом
надто щільно
ніби чорний дим до цегляної труби
чи каглянки
як вино до гортані
мов плече до крила
наче колеса паротягів до чавунних рейок
заглибилася в його вени
м’язи
мозок
розчинилася в його слині
сльозах
подиху
цигарковім димочку
волоссі
жилах
у почуттях
і
бажаннях
вона стала частиною його оболонки свідомості
і
він не може її позбутись
відрізати її від себе
відтяти
обмежити
відсікти
і тому почувався жахливо
вона
снилось йому
дихала поряд із ним
як важко дихає розпечене залізо у зомлілих од жару домнах
чи
багаття на зимовім повітрі біля скутої льодом ріки
біля Салгіру
а він був ніби під хмелем
оперезаний звідусіль нею
перебував на межі насолоди й ейфорії
напнутої на вельми загострені відчуття кохання
він одного разу навіть обрізав собі волосся
поголив собі голову ніби закріпачений рекрут
аби
втратити назавше зв’язок із нею
викинув геть свого суконного капелюха
пожбурив на смітник костюма й сорочку
в яких її колись стрів і покохав
і
які донедавна висіли у шафі поруч із її сукнями
він перерізав шнур телефону
що завжди був напохваті
що зрештою
все одно не мало особливого терапевтичного ефекту
бо ж біль залишався
попри коханок
гульбища
захоплення полюванням на власні відбиття
на плесі
у свічадах
склі вікон
блискучих бортах моторки
попри
невдоволені слова геть стривожених його поведінкою
і розпусним життям родичів
Den goda viljan
але
заіржавілий механізм життя все рівно безкарно хибив
утрачав із ним зв’язок
руйнувався
і тоді
одного разу
він подумки відрізав од себе Марію
ножем
чи
садовим секатором
ніби пагін набубнявілого соковитого бузу
вельми вправно
наче м’ясар на степовій бойні в Криму
біля самого моря
якраз на самому в’їзді у Євпаторію
там
де завше так сильно влітку смерділо
згнилою кров’ю забитих
у жахний
геть не гуманний спосіб
тварин
де під солону воду лиманів пішло старе грецьке кладовище
зі склепіннями
капличками
мармуровими тендітними
заплаканими янголами
де осідало на сухій траві їдке гариво паротягів
і
вздовж залізничних колій
губилась пружна шовкова нитка пташиної тіні
а восени догори лапками ще й досі
плавають розбухлі трупики пацюків
снилося йому
він був у хірургічній палаті
лежав голий і знесилений чи то на широченній плівці
чи то на цераті
він категорично
геть
геть
відмовився від знечулювання
спочатку надріз пройшовся по тонкій шкірі Маріїної шиї
потім заглибився у м’язи і
нарешті надсік і пересік сонну артерію
перетнув тверді стовбурці в’язів
і
він утратив свідомість
життя по тому
як здавалося
надто довго
нагадувало йому
вивідний отвір для екскрементів у риб
хвилини збігали а він чекав
тамував віддих
маючи жах що
все має вернутись
але воно не вернулось
за вікном у муках билися хвилі
і кричали скажено чайки
за стінами лікарні щось постійно бамкало
аж луна цього підступного бамкання відчувалась у шлунку
у хрящах обтягнутого тонкою засмаглою шкірою хребта
у борлаку що стирчав із шиї як зламана кістка
а потім
його
підхопивши за руки і ноги
обережно переклали на старий візок
що весь час безбожно рипів
і повезли облущеним обдертим коридором
давно фарбовані бережки якого були заляпані брудом
столітнім зсохлим вапном
цементним розчином позаторішнього невдалого ремонту
якого так і не довели до пуття
загиджені шмарклями і
засиджені роями мух
двоє санітарів пошепки гомоніли про якийсь катетер
і
відрізану замармужену кров’ю Марію
що за те
що вони роблять
не попхнуть же їх до холодної
один із них надто миршавий
з огляду на туманний обрис
чолов’яга
трохи навіжений і забудькуватий
казав
ну і надав же мені чорт прийти у цю зміну
а можна було преспокійно й удома відсидітись
отак бацнуло дідькове життя по пиці
яким же
любий друже
не міг заспокоїтися він
навдивовижу беззмістовним може бути життя
яке преспокійно нажахає найтвердіші серця
і відродить у душі такі важкі маячні почування
чуєш
мені як це все побачив на власні очі
аж тіло заклякло
а на нім знялися сироти
особливо коли побачив ту мисчину і Марію у ній
а перед тим
кат би його взяв
бачив їх разом у всіх подробицях
аж до найменших
найдрібніших
мені
божуся
голова від побаченого швидко пішла обертом
вони лежали ніби парувалися
він був нагий
підготовлений до операції
вона приросла до його голови
лежали ніби митусем
мов тіла на впізнанні
так жахно
хотілося чимдуж дати дьору від тієї реальності
не на жарт я був налякався
перший
що мав голову наче волоську ріпу
бичачу шию і
тоненьку бирочку рідких жовтуватих вусиків
які росли над заслиненими губами
подався тілом трохи вперед
мов його знудило й заточило і
щосили чхнув
потім гикнув
авжеж
кинув другий через плече
уявляю твій ляк
сам би певно не витримав
та пригамуй у собі нуд
у того хто це мовив
із рота сильно тхнуло вином
прокислим кримським вермутом
який безпорадно п’ють
по важкій роботі судацькі зморені рибарі
двоє санітарів тихо перемовлялися біля прочиненого вікна
за яким надто сильно гуло безживне вересневе море
харчали знекровлені хвилі
лупцював що є сили скажений шторм зомлілий берег
сопло сіре небо
сіпався-тіпався межи хмар стривожений
надвереджений нерв вітру
а також
у дужих голосах поодиноких чайок
чувся ніби вихоплений навмання рядок із чеха Карела Сиса
саме той де йдеться про осіннє купання
де крижана вода нагадує бочку
вщерть
по самісіньку горлянку
по вінця
наповнену лезами
і Карел із насолодою купався в тих лезах
він же удавав що це йому сниться
а вони
потім тихенько покотили візок із його рештками далі
він краєм ока помітив що
його провезли повз сходи
на яких були добряче покороблені поручні
а його вимушені супутники
були навіть бадьоро-веселі та
робили спроби дібрати правильних слів
він не знав куди саме його намагалися доправити
але
чув що вони казали
наприклад
ну нічого він швидко оклигає
зітхнувши з полегкістю докинув цю фразу той
хто був у владі вермуту
я маю надто тонкий нюх на такі речі
днів сім він іще лежатиме в реанімації
і
сім день його будуть штучно повертати
до спокус і принад цього життя
аби всі наші труди не гулькнули шкереберть
я чудуюся з його вміння мовчати
хвильку помовчавши він додав
а ось поглянь-но
а в нього очі здається вивело
може
вже сконав
таке свинцево-сіре обличчя він має
ніби хворий на холеру
що з ним
стадія заклякання
як там воно латиною
stadium algidum
треба ж якось його збадьорити
а то життя в нім іде на спад
а ми стоїмо над ним і патякаємо нісенітниці
він ніби крізь щільний туман-бляхман бачив
що над ним нахилилися
його обдивляються
його оглядають уважно
нюхають
лапають за руку
шукають пульс у зап’ястку
мацають горлянку
закривавлений бинт на зрізі Марії
которгають щосили за кінчик носа
аж ніздрі починають боліти
ось прожогом ускубнули за ліве вухо
а згодом
сильно торсають за плече
агов озвись агов
промовляли до нього
його дихання майже годі було вловити
та
ось у нього вже ворухнулися брови
дайте мені закурити і
доправте мене до моря на берег
ледь проказав до них він
вони заклякло стовбичили над його тілом
вирячивши балухи
а він не міг рвучко підвестись
не міг
Боже
дай мені можливості переказитися дай
хіба я винен
ні
розпука мене їдом їсть
ніби щербатий брич дере вилицю
розпач ніби річка що так і не увійшла в свої береги
миготіли в його голові згубні думки
один із них нервово стенув плечима
відвів од нього погляд
очі в нього сильно сльозили мов од вітру
погляд упав якраз на сонну осінню муху що
сиділа на стіні
гріючись на сонці та безугавно натхненно прядучи лапками
це відволікло на якусь мить думки
як хочеш
нарешті він почув над собою важкий видих
потім до його рота сунули вогкий недопалок
просякнутий гіркою слиною бичок
і покотили далі візок
куди ж
куди
долання решти шляху трохи притупило загальний біль тіла
але надто сильно пекли
розкуйовджені розжеврілі ніби вугілля думки
і смерділа набита неякісним тютюном цигарка
санітари випхали візка з ним на пустельне подвір’я
обсаджене кущами бузку та темно-зеленою туєю
лікарня мала здається щонайменше триста метрів в обводі
старовинна царська споруда
де ще донедавна лікували хворих на душу
на сказ
на забиття голови
що більше він корився їм
то скоріше хотілось якнайшвидше їх здихатись
а він підслухав
так
він зрозумів із того що почув
що її відрізали від нього о сьомій годині ранку
що вона померла не відразу
була крикливицею
дивлячись просто себе
там
дув гострий крижаний вітер
хоча надворі було вельми сонячно
надворі був звичайнісінький der ewige Tag
клятий тюхтій
що супроводжував його скалічене тіло
провів рукою по своїх лискучих залисинах
покопирсав трохи розчепіреними пальцями
у своєму зваляному мов торішня трава
волоссі
ніби вибирав звідти моклиць
і пошепки спокійно повів далі
знаєш
я обміркував усе як слід і
мене найбільше вразило
що
він мовчав
ох він же мав до неї прихильність
а вона
мала перебільшено великі очі
такий безумний променистий погляд
і
спочатку щось там харамаркала нерозбірливо
наче молитву
а потім тихо плакала втямивши нарешті
що
її від нього за хвилину-другу відріжуть
згодом вона зайшлася від плачу
і очі її мали у ті хвилини людський вираз
я ж піддивився
бо ж здебільшого схильний до вияву бурхливих емоцій
а тут така справа
знаєш
так так
Маріїні очі мали
звичайний людський вираз який мають такі
як ми
але понад усяке терпіння допікали мені її сльози
її вмили перед смертю
напередодні він сам так просив
там чомусь дуже сильно смерділа карболка
аж судома перехоплювала гортань
і кров шумувала у вухах
а потім
її відтяту голову поклали у таз для хірургічних відходів
її до нього вже більше ніхто й ніколи не зможе пришити
позаяк це в Божій волі
згодом вони
проминувши дровітню
біле низьке авто з червоним хрестом
старовинний басейн де була ржава жовта вода
зупинились біля прочиненого високого вікна
заплетеного чорно-зеленим вощаним на дотик плющем
дістали пачку цигарок
і довго мовчки курили
а він
як та зламана бібабо
лежав просто неба й дивився на них
вдаючи що спить
захоплений зненацька в своїй біді
потинькований нею мов стіна
вдаючи що нічого не відчуває
а сам тихцем роззирався довкола
після дози вдаваного снодійного
лежав не лежав
а ніби летів стовбула
зі старого ржавого трампліна
вранішнє світло що падало з небес
дрібними скалками різало
його пошматовану скальпелем потилицю
лоба
брови
закривавлений бинт
зріз Марії
торкало тіло
на якому не було вбрання і
яке сховалось під тонким старим
геть витертим простирадлом
із жирною казенною печаткою назви медичного закладу
де він тепер був
і то була йому кара на горло
випалена розпеченим залізом на його тілі понівечена Марія
він ніби поринув у глибокий наркозний сон
крізь який чув слова тих хто стояв над ним
стовбичив мов йолоп
про всяк випадок
хтось сказав
зніми з нього мірку
ну там довжину його тіла
зріст
розмір взуття
жодною мірою не треба бути впевненим
що він залишиться без неї жити і далі
на жаль я так і не навчився грабарювати
холод яскравого дня повільно розходився навколо
у сухому повітрі розсмоктувалась ніби синець печаль
двоє чоловіків у білих несвіжих халатах
перекидались незначними фразами про море і баржі
про гарячі пестощі хтивих розпусниць
про нашестя кусливих медуз
про благодатний південний клімат і зриті кар’єри
але ось
зненацька вчулося його вухам
як
майже розпачливо промовив один із санітарів
який мав глейкий
як хліб чужини
голос
ця робота така люба мені
хоча краще б я доглядав за кіньми
опоряджав би іподроми
бо не бачу великої різниці між
жінкою і чоловіком
лошицею та огиром
даруй мені але не кпи з нього
на
ось гребінець
треба ж його причесати
ну а
зрештою знаєш
опісля
я піду трохи підкачаю шини велосипеда
а то додому їхати через гору
та там іще й глід у яру скажено
не до шмиги розрісся
і щоранку рве мій армійський сурдут
чи не знаєш як найзручніше покласти край оцій справі
слухай
дай-но мені сірників
хочу знову закурити цигарку

*«Den goda viljan» – роман Інґмара Берґмана «Благі наміри» (1988).

В’ячеслав Гук, зі збірки «Кримські елегії», 2013
Світлина: https://pixabay.com

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Синергія краси та емоцій в унікальному проєкті Сергія Горічка
Коли наша природна краса стає найбільш помітною? У сутінках прохолодного вечора, у моменти, коли земля тікає із-під ніг чи, можливо, коли ми все ж наважуємося позбутися важких обладунків, наприклад, у вигляді косметики? Чому нам часом здається, що неосяжну глибину власних емоцій необхідно приховувати не лише від оточуючих, а й від самих себе?! Саме все це та багато іншого вмістив у собі унікальний
Читати більше
Солов'ї з Шаоліня і відьми у Заліщиках: 5 книг, які вразять своєю екзотикою
Книжки цього огляду, — наче подорож у далекі екзотичні країни, які виявляються віддзеркаленням внутрішнього світу їх героїв, даруючи нам захоплюючі історії про несподівано рідне й близьке. Саме таке, магічне поєднання оповідної естетики й визначає справжню літературу нашого часу.
Читати більше
Як вибрати УФ-лампу для домашнього манікюру
Раніше у майстрів манікюру не було вибору, УФ лампи існували лише в одному виді — кварцеві. Зараз такі прилади зустрічаються дедалі рідше, але ви все ще можете придбати таку лампу за дуже помірною ціною.
Читати більше