GOTTFRIED BENN
Застряг у твоєму горлі ковток запаху і води:
убезпечитись від ударів долі – чи пощастить,
ти мізкував, гарячково шукаючи, о! – куди б
поткнутися солдату і лікарю – округ дощить.
Насправді ж у тебе поза спиною ішов мороз,
удався на славу твій шал, епатаж, нігілізм,
хукав на змерзлі рейки гаром життя – паровоз,
що сни твої, вбиті на фронті, під насип віз.
Твоєю ж другою натурою ще зробився – жах
перед сірим життям. Робота ладналась. Вдих
був значно коротший за видих, але – тік дах,
поржавілий дуже давно на стиках слизьких доріг.
За обідом ти подумки промовив ще кілька слів
до свого підлеглого, що мерцем на столі лежав,
і голос у горлі твоєму, як ранений м'яз, – осів,
коли ти на нього скальпелем – сильно жав.
Обличчя – незвичне й поважне, і кращий нюх –
навіть за всіх докупи зведених шпиків-дойд,
а міль зробила дірку у френчі, прожерла дух:
як жир, ввезений за ленд-лізом, – набився в рот.
Ти ж піною зробив на борлакові легкий мазок –
і пружина ослабла відразу ж, врепіжила, ніби душ,
як пирхота у горлі після спирту, як сукні шовк,
наче тіла у секційній, вже позбавлені серць і душ.
На жаль, саме тоді ти навічно запізнився в Рим,
розмежувальну лінію паркінгу – так і не знайшов,
над морем – танув туман, розсіювався, мов дим,
де вогкий пісок рубцював на тілі ще свіжий шов.
Ти добув із кишені листа жінки, що збила глузд,
без огляду на доводи розуму – змусила перейти
життя убрід; ти силкувався всміхнутися (попри хруст
пальців), бо примрілося бажане щастя, та без мети.
Як слова про тебе італійки, зашиті у зміст слова,
які прожовував рот, але погляд жадно беріг, ковтав, –
твій старий-старий капелюх, сірий, як дощ і мла,
до незримого берега морем пустився вплав.
В'ячеслав Гук, зі збірки "Кримські елегії", 2013
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
