В’ячеслав Гук, зі збірки «Гілочка кримського тиса», 2018.

1 вересня 2018
В'ячеслав Гук

ЛИСИЦІ

Він дивився на двох лисиць, які вранці забігли в сад

і ховались там, поки перша паморозь вдень не зникла,

вчора вона телефонувала, щоб він повернувся назад,

та їхня розмова раптом урвалась, наче зотліла нитка;

проте він так і не збагнув, про що з нею говорити мав –

кілька слів про осінню погоду в Криму й про домівку,

де мляве сонце зимним промінням плуталося між трав,

а протягом ночі він очима шукав у небі погаслу зірку;

в його живих жилах текла кров його померлих батьків –

він і вона залишались загубленими в німому безлюдді,

в саду було сумно і тихо, на річці човен в тумані плив –

лише час зневіру душі і мовчання серця навік осудить;

так по довгій ночівлі у гнізді прокидається дикий птах –

він досліджував внутрішнє життя літературних героїв,

про яких читав у книжках, ржавів забитий у стіну цвях,

на котрому висів його фетровий капелюх у передпокої;

уривалася пуповина батьківщини, як натруджених вен

спокій; це було сприйняття часу, що він не міг пояснити,

ніби лежав на пожухлій траві і біль торкався його рамен,

де в сизих голубиних сутінках вже догоріло минуле літо.

В’ячеслав Гук, зі збірки «Гілочка кримського тиса», 2018.

Фото: https://www.croydonducks.co.uk/garden-2017/wildlife-2017.htm

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Фотокамера як зброя, або Інше обличчя війни
Якби не було війни, ті, хто загинув, могли б народити і виховати дітей, кохати, працювати, винайти, створити, нарешті, просто жити, бути щасливими й радувати своєю присутністю на землі рідних, близьких, друзів...
Читати більше
АПЕЛЬСИНОВИЙ МАРМЕЛАД ЗА РЕЦЕПТОМ ПАДДІНҐТОНА
​Трапляється так, що фільм дуже сильно припадає до душі. Після перегляду усю ніч сниться, як будуєш хижку на безлюдному острові, перебираєш таємничий мотлох на горищі або блукаєш Нарнією. Цього разу зі мною знову так сталось.
Читати більше