|
23 січня 2020
В'ячеслав Гук |
***
Цей покрик пташки – темна вагота
заледенілої води, що рух урвала, –
і терпнуть неціловані вуста
на білім сні лляного простирала;
так рвуться долі сплутані нитки
і найрідніше вже стає ворожим,
й рука, що приторкається руки,
проймається ледве помітним дрожем;
не маю одкровення, як і мсти,
рахує час година доленосна,
і тінь малечі, що стає доросла,
встигає плач в собі перерости;
та насінина мерзне у землі,
ягнятко ссе знесилену ягницю,
тече молозиво гаряче у дійницю,
душа ж вирує в запальній борні;
благослови те, що колись мине,
на плід родючий і на плодь ряснющу,
покіль назавше очі не заплющу,
коли ж піду – не згадуйте мене;
торкнеться одсвіт журної води
зела зів’ялого і висушених стебел,
й пташиний сум, такий гіркий для тебе,
вже западе у душу назавжди.
В’ячеслав Гук, журнал «Київ», № 11-12, 2019
Картина: Birds Resting on Bushes – Léon Bonvin, 1864
| 0 | 727 |
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
