В'ячеслав Гук, вірш. "Українська літературна газета"

24 квітня 2018
В'ячеслав Гук

***

Він любив дивитись, як починало світати над морем, де

усвідомлення життя живої матерії відбувалося завчасу,

завше намагався чути жаль, бути там, де не було людей,

та зрозуміти потворність смерті й осягнути життя красу,

де в мертвій душі жила вбога пристрасть завітрених губ,

та, що без угаву марнувалася, помалу сходячи нанівець, 

колись його тіло вирубав із криги згорьований льодоруб,

утім душа прагнула відчути лише тепло людських серць;

перед прогулянкою він у ліжку годину нерухомо лежав –

відчуваючи, наскільки стомився, як життя позбавило сил,

як втрачав владу над почуттями, які вщент знищила ржа

крові, що урочо хлюпала в розтятому колі напнутих жил;

тяжка розлука закінчувалось однаково – теплим листом

як нетривке подароване щастя, як сум, застиглий в очах,

день видався дуже холодним, він вдягнув зимове пальто,

на річці дивився, як перестрибував із гілки на гілку птах, –

це обмеження в’їзду в країну для неблагонадійних осіб,

рвучкі кола крові під шкірою й підборіддя цупка стерня,

він бачив, як блищав тьмяний вогкий пісок, як зграї риб

від безмірної нудьги плавали між камінням у світлі дня.

В'ячеслав Гук, "Українська літературна газета", 8(222)
Картина: The Return, 1927, David Shanks Ewart (1901–1965)

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

"Чому я не втомлююся жити": огляд книги Ярослава Мельника
Стільки вітаїзму у назві, стільки неврозу на сторінках... Хто такий автор, та де межа його реальності і з'ява вигадки? Чи вартують маси читати геніальних письменників, якщо перші не втямлять глибини, анулюючи культурну вартість, у той час, коли останні того не пробачать?
Читати більше
Пікассо та його спокуси
Іменитий Пікассо та його Ольга. Жінка, яка кохала відомого художника все життя. Але його норов не міг втамувати спрагу. Йому були потрібні інші музи. Як кажуть французи, таке життя. От дивишся на фотографії, де люди щасливі, і в голові не вкладається, що хтось із них може завдати такого болю іншому. Детальніше - у статті.
Читати більше