В'ЯЧЕСЛАВ ГУК. ПОЛЬОВІ РОБОТИ ШЕЙМАСА ГІНІ

ПОЛЬОВІ РОБОТИ ШЕЙМАСА ГІНІ
 
Торф – зійшов, ніби набряк, а потім – знову запáх бензином,
розмитий день повільно згасав, мок, розгойдувався, сірішав,
а шкіра обпинала хрящ носа, – так дерлась вперед дрезина –
і голос твій навічно вплітався міццю в основу живого вірша.
 
Ішов він із горла й легень, ніби кров, – нищівно, аж до згуби,
жовті поля – були схожі на смугасті матраци, де змокла вата,
хилитався сірий рідкий туман в останньому сні, – як в дублі,
наче груба нитка, що пружно лягла в отвір старого верстата.
 
Автомобіль дихав над спокоєм трав, де літо минуле вплелось,
сорочка змокла на плечах і під пахвами просмерділась од поту,
ти звикав, як міг, до сільського мовчання, якого добув тепер ось,
щоб завершити свою колись розпочату важку польову роботу.
 
Торф’яник – горів уже котру добу – і кінчались слова, як ліки,
як ті довгі дні, коли ти назавше на старім форді покинув Ольстер,
міцних жил знялися й напнулися під шкірою сині роздуті ріки,
чорний дрізд обживав звите гніздо, як неба набутий простір.
 
Крижаніла кров у жилах, коцюбла душа в тілі, – і вже останні
військові марші баламкало на кухні радіо, – гучно й затято грало,
а ти мовчки сидів у порожній, де вже зникла вода, sixty-inch ванні –
і слухав, як плакав дрізд у горішнику – проникливо й без угаву.
 
В’ячеслав Гук, зі збірки "Кримські елегії2, 2013.