Статті / Література

В'ячеслав Гук. Поезія

10 лютого 2017
В'ячеслав Гук
*** 
Старомодний сірий батьків піджак – 
як згадка про давнє, де білизна розперла бак, 
і на спинці стільця його тінь, він, імовірно, тут; 
я взяв землі на полі рівно на один штих, 
щоб набути себе, щоби біль той завчасно стих 
і якнайшвидше розсмоктався у погляді поля кут.

Незбагненна фактура часу, тебе, ріки, 
пережиті дні просмоктались вином у думки, 
і об’єкт моєї уваги враз змарновано на льоту, 
він курив і щоразу пальцем попіл униз збивав, 
від життя він домігся багато, але нічого не взяв, 
я мав стріти труну з ним у євпаторійськім порту.

Докурена цигарка у тамбурі, згаяний переїзд, 
слова, що нічого не значать, розтин пташиних гнізд, 
і бритва бриє обличчя, вздовж вилиць обережно веде, 
свіжа сорочка, як жінка, обмацує кожен м’яз 
завмерлого тіла, і жирний чавунний ляск 
безугавно повертає в реальність тепер тебе.

Хіба ж ти будеш таким, яким був колись він: 
дегустатор почуттів, душі та хороших вин, 
що полюбляв, до того ж, сорочки з льону й сни 
безкраїх розлогих полів і сільських убогих угідь, 
одягнутий у пальто, він на лавці заснув на мить, 
а я незмигно дивився на синь горішню весни.

На випростану руку – падає дощ і сідає птах, 
останнє прижиттєве фото – зобразило жах в очах, 
мені складно те збагнути, я обіперся ліктем на стіл, 
десь із нечуваним перекотом татакав двигун старий: 
автомобіль доправив мене до місцевості, хоч здурій, 
а я ж кліпав очима і воду з піском усе пив і пив.

Зрештою – я озвався зовсім про інше, чого не знав, 
спливали останні хвилини в південнім містечку дня, 
що лежало сукном полів перед очима, таке пружне, 
я затамував подих, ніби нажлуктився перед тим вина, 
перед очима було поле й порожнє життя, без дна, 
так Amok людину безнастанно вперед жене.

Мороз обсипає минуле, що не повернути назад, 
санітари сновигають із передпокою до кімнат, 
здається, що досі час без угаву тік, а я воду у ступі товк. 
Безліч речей стає на заваді, і час припиняє плин, 
я завмер за обіднім столом – серветка поверх колін: 
я п’ю воду – і хрустить на зубах пісок.

В'ячеслав Гук
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Автора Категорію Публікацію

2071

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Скопіюйте цей код на ваш сайт, або блог:

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

UA Modna 0
Повідомити про помилку