В’ячеслав Гук, нові вірші

***

У темну паморозь дорогою вели

у надвечір’ї, стомленім і раннім,

заблуклі зорі і сумні воли,

просяклі тишею і лементом прадавнім;

погонича не слухались вони –

під шкурою ховались дужі ребра –

і сон торкався ніжно тишини,

де голуб дзьобав висушені стебла,

жадаючи Господнього зерна,

загубленого в млі позаминулій,

погоничеві хтілося вина

напитись спрагло з почорнілих сулій,

та він покірно йшов у далечінь

за сном волів, немов за рухом рала,

і, ніби нитка, рвалась кожна тінь,

а потім знову цільною ставала;

і наче прагнули потомлені усі

добутись до родинної оселі,

куштуючи потіння грубу сіль,

як заповіді давніх Євангелій.

В’ячеслав Гук, нові вірші

Фото: Old Picture Hay Cart and Oxen Alvah, Banff