В’ячеслав Гук, нові вірші

***

ніжний бузковий сніг лежав на пустельних полях

сестра писала про свою депресію і її жахний вплив на неї

тривожні сни більше не приносили полегшення почуттям

а тяжіння до самотності відкривало інші можливості

він тримав у думках слова з її листа повертайся додому

шкірою відчуваючи крізне прохолодне світло зими

думав що може стати подарунком для неї на її вродини

і ще сподівався що зможе якось вплинути на хід подій

він скромно пообідав у сільському готелі о першій дня

денне світло пливло по стінах шукаючи в них западин

о шостій вечора він мав сісти на пором і поплисти до неї

і нарешті зруйнувати полон в якому колись опинився

останніх два роки свого життя він жив за межею себе

ходив до церкви виховував у душі смирення й любов

і ненавидів себе за те що вже нічого не може змінити

знав що за його Анною віднедавна доглядає медсестра

на відстані відчував біль що краяв сестрине немічне тіло

тихесенько цілунком приторкався до Анниної щоки

і намагався сказати що вона видужає і все минеться

ще сподівався що ніколи не залишить сестру в самоті

проте не знав чи зможе впоратися з тим що вже є

спотворене уявлення світу було наслідком ізоляції

усвідомлення цього викликало сум і руйнувало радість

за роки свого життя він так і не написав жодної книжки

це сталося в середу коли в церкві правили службу

вона без перешкод залишила свою маленьку кімнату

опинившись на задвірках лікарні подивилась на небо

за цей час хвороба стала геть невідступною для неї

вночі вона докладала значних зусиль щоб не кричати

простір її хворих сновидінь рвався мов простирадло

вона проплакала майже добу перед приїздом брата

лежачи горілиць знесиленою на лікарняному ліжку

йому розповів священик те що сталося з Анною потім

вона взяла на березі човна щоб плисти йому назустріч

зимове море перед ранком почало трохи штормити

виснажена хворобою плоть щосили пручалася хвилям

в патологоанатомічному відділенні він сидів на стільці

і просто мовчав утративши всі фізичні й душевні сили

потім маючи самовладання він забрав її тіло додому

і поховав у понеділок на цвинтарі біля могили батьків

те що відходило назавжди лишалося в глибинах пам’яті

він ставив собі питання на яких не знаходив відповідей

він був геть спалений і виснажений журбою зсередини

згодом простояв на палубі під зоряним небом всю ніч

темні хвилі ніби шепотіли до нього Анна любила тебе

неначе вона вперше за багато років стала щасливою

а він усуціль мов пташина перебував у полоні зими

і думки як мертві дерева сплітались гілками й корінням

В’ячеслав Гук, нові вірші

Картина: Karen Hollingsworth