FOTOGRAFERING FÖRBJUDEN
Восени, було, іноді на станцію я приходив,
дихав вільно парою паротягів, мріяв, думав,
мій костюм тоді повільно зрікався довоєнної моди,
намагався відвернути небезпеку станційний зумер.
Я повільно цідив папіросний димок крізь зуби,
обминав на розі буфет, стоси дощок, дрезину,
відчував на собі погляд жінки, що мене губить,
забуваючи у снах нашу спільну шалену зиму.
Наче осінь та знову непомітно мене накрила
своїм запахом, чадом, жаром, отруйним духом,
під пальтом я ретельно ховав янголині крила
і на пальці замерзлі – щосили дмухав.
Все було надто тонко – чуттів невивчена галузь,
що лишилося потім – надто щільно сховала пара
паротяжна, вогка, що плавко вгору здіймалась
і тоненькими смужками небо поснуле пряла.
Тоді, здається, зима панувала десь далеко на сході,
туркотіла голубка на буфері, пара густа клекотіла,
і неквапом крохмаль із моєї спотілої сорочки сходив, –
а тканина робилася м’якшою – не дряпала більше тіло.
В’ячеслав Гук, зі збірки "Кримські елегії", 2013
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
