Вона зателефонувала о п’ятій. Він не очікував на цей дзвінок. Вона сказала лише дві фрази: "Я зробила це. Поговоримо вдома". Він здивувався її тону. Вона ніколи не говорила так пригнічено. Навіть якщо робила щось зовсім дике чи нерозумне. Він підхопився, незважаючи на те, що робочий день ще не закінчився, і полетів додому. Він знав, що вона чекатиме.
Доки він повільно їхав у звичній вечірній тягучці, його думки були десь далеко. Він намагався ще раз поговорити з нею по телефону, та вона не піднімала слухавку. Він подумки прокручував у голові всі варіанти того, що могло статися.
Коли вона вперше розбила машину, вона говорила дуже збуджено, у її голосі час від час з’являлися занадто високі ноти, її монолог був нервовим, але аж ніяк не пригніченим чи винуватим. Коли вона просила нову шубу інтонація змінювалася на улесливо-благальну, голос ставав солодшим за мед. Коли справа доходила до пари безсоромно дорого взуття, її тон говорив про приховані таланти психолога разом із менеджером...
Але зараз все було інакше. І це неабияк непокоїло.
Він під’їхав до будинку. Під вікнами не було видно її автомобіля, хоча світло у вітальні свідчило про те, що вона все ж дома. Коли він зайшов до передпокою, зрозумів, що у шафі чогось не вистачає. Так, не було її нової норкової шуби.
Він був настільки приголомшений, що притьмом вбіг до вітальні і побачив, що вона сидить за столом з червоного дерева, схилившись над якимись папірцями.
Вона підняла заплакані очі на нього і повторила: "Я зробила це". Більше вона не змогла сказати нічого, гучні ридання наповнили кімнату. Він підійшов ближче і поглянув на папірці. Це виявилися сплачені квитанції за комунальні послуги. Він поспіхом прикинув загальну вартість цих незначних папірців і важко опустився на стілець поряд із нею. Він нарешті зрозумів, чому не було видно ані машини, ані шуби... Вона повністю сплатила за всі комунальні послуги за новими тарифами.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
