*** *** ***
Вона ввійшла, зовсім вже сива,
Біля вогню втомлено сіла,
І раптом запитала тихо :
«Скажи, бо я тепер не знаю,
За що ти мучиш мене, лихо?
Бо я є молода й красива,
І жити хочу у любові,
А ти мене змиряєш силою
Й замордував уже до крові...
Скажеш мовчати?
І я мовчу...
А я не можу більше, я втомилася.
Звелиш жити, коли любов топчу?
За що ти мене мучиш?
Адже ти ж любиш, мене любиш...
Коханням серця притомилась я...
Не маєш права ти судити -
Любов не судять.
Не можна!
Також залиш свої «Не можна»
ТИ -
Відкинь свої смішні ці заборони,
Хоч зараз, хоч жартома згріши:
Не муч себе безсонням,
У риму з розумом, вірші пиши,
А чи в коханні признавайся...
А якщо почуття не в честі -
На волю мене відпусти,
Чуєш?
Ти не вбивай мене - прости»...
І жінка, тяжко так ридаючи,
Сиві пасма навідліг кидаючи,
Твердила:
«Я не знаю - за що же мучиш мене ти»...
Він онімів...
В звичайний ночі сутінок
Раптом ця буря нежданно ввірвалася,
Зненацька,
Й думати ніяк :
«Пробачте, я не знаю Вас...
Не я надів на Вас кайдани»
І раптом запитав, здавивши подих в груди,
Як прориваючи слова :
«Як Вас зовуть? Скажіть, хто Ви?»
Вона у відповідь: «Твоя - Душа».
-------------------------------------------------
PARIS (Place Republique) = 26.05.2014
=============================
Autor : КАТИНСЬКИЙ ОРЕСТ
Опубліковано 26.05.2014 / 23554
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
